Вона з дитинства була пацанкою. Вона часто закохувалася, але не один залицяльник “отримав від неї гарбуза”. Не любить готувати і насправді п'є частіше чай, а не каву :) Колись вчила слюсарів мріяти, а тепер з упевненістю каже: “Я знаю, як пахне справжнє кохання”. Про все це і не тільки - у нашому тет-а-теті. 

Вперше широкий загал українських читачів почув про неї 2011 року, коли за дуже короткий термін маловідоме до того вітчизняне видавництво “Брайтстар Паблішінг” представило український переклад біографії Стіва Джобса, котра була написана Уолтером Айзексоном. Потім були майже півтора роки тиші – і знову вибух інтересу серед молодого покоління читачів: одна за одною вийшли її книжки из теплими назвами, що були не менш тепло сприйняті публікою. Цими днями вона – в дорозі: промо-тур “Теплих історій до кави” та “Теплих історій до шоколаду”, зустрічі из читачами в різних містах нашої країни… Але вона знайшла час відповісти на питання редакції та аудиторії Inspired. Наша гостя сьогодні – Надія Гербіш.

"Люблю думати про смерть, це мотивує простіше ставитися до багатьох речей" , - Надія ГЕРБІШ, письменниця, перекладачка У кожній жінці живе маленька дівчинка. У мені вона ніколи не зникає. Цілеспрямована й уперта. Моя душа вдягнута в картату сорочку і яскраві плетені шкарпетки. Коли починаєш жити подіями, згодом розумієш, що відсторонюєшся від себе. У найщільнішому графіку має залишитися час на доколупування до себе, на молитву. Бог ніколи не ґвалтує. Будь-який мій вибір – тільки мій. Віра сліпа – я заплющую очі, лечу й знаю, що Він мене впіймає. Дитиною думала, що люди самі не говорять, то замість них промовляє Бог. Я біжу, витягнувши перед собою руки у строкатих рукавичках на кожен пальчик, і кричу: "Мамо!" Така найяскравіша згадка про дитинство.  

Nadijka Herbisz – ukraińska pisarka, tłumaczka, fotograf rodem ze słynnego Zbaraża,  prezentowała niedawno mieszkańcom Żytomierza swoją książkę – „Ciepłe historie do kawy”, której nakład został sprzedany w ciągu zaledwie dwóch tygodni po ukazaniu się na rynku wydawniczym. Na zapytanie dziennikarzy "Słowa Polskiego" dlaczego „Ciepłe historie do czekolady” rozpoczynają się od opowiadania o Lublinie, pani Nadia odpowiedziała, że  kiedy znalazła się w tym mieście, to poczuła się jak w domu... - Może przez pamięć genetyczną. A może po prostu czuję się tam dobrze. Jak w swoim rodzinnym mieście. Lublin jest bardzo czekoladowy. Pozostawił posmak cynamonowy. W ogóle, poznałam miasto podczas kwestu (red. - gry terenowej). Bardzo chciałam zwyciężyć. Teraz mi się wydaję, że nawet jak zamknę oczy, to od razu  znajdę  wyjście, widzę wszystkie uliczki. Tam, pod Lublinem, urodziła się moja babcia. W skutek akcji „Wisła” przesiedlono ją tutaj - dodała pisarka. Krytyka literacka oceniła obydwa wydania jako świetny prezent na Walentynki. Książka Herbisz trafiła na top-listę sieci księgarń „Є”.