Ґданськ-Івано-Франківськ-Збараж. Старі міста, море, побачення з чоловіком, презентація, зустрічі, інтерв'ю, ночівлі в друзів, музей, переліт, рідний дім, гамак, усе прекрасне. Цей проект ще не зазнавав так багато фотографій на один запис :-). 

Мрії вголос і мрії несподівано втілені. Прості будні, довга мандрівка, багато книжкової роботи й прогулянок. Узагалі - це був тиждень великої вдячності.

За вікнами розкішний серпень, а я саме пакую сімейні наплічники для тривалих мандрів, але телеграми від осені приходять усе частіше: про неї (і виклики, які вона завжди приносить) неможливо не пам’ятати. Цьогоріч у мене знову дуже дивний статус: викладачки в декреті + студентки стаціонару. Тож цей запис просто мусив з’явитися тут саме тепер. Хоча, навіть не тому. Перші пожовклі листя у підніжжя лип, що вишикувалися в старій алеї, перші порції холодно-хрусткого повітря вранці, перші затяжні дощі – усе це вселяє жагу до пізнання нового. Відчуття першого дзвоника ніколи не вивітрюється – воно накочує хвилями щороку в один і той же час, усвідомлюємо ми те чи ні.

Як і минулий, цей тиждень – час переосмислень, нової перспективи й смиренної вдячності: того незручного відчуття, коли усвідомлюєш, як багато тобі дано і як часто ти цим нехтуєш. Нічого такого – звичні мамські будні: книжечки, розмови, розмальовки, прогулянки, праний вручну одяг після численних калюж, зелений ринок, борщі, багато літературної роботи, коли дівчинка засне. Час із чоловіком, коли просто добре бути поруч. За відсутністю лежаків під відкритим небом – нічні читання давно відкладених книжок. І радісні несподіванки – яким ще тільки втілюватися незабаром.

Літні дні ліниві й повільні – може, якраз тому літо злітає так стрімко. Ще місяць щасливих літніх буднів – і ми будемо втілювати осінні мрії, діставати з полиць осінні книжки, вмикати осінню музику. Ну а поки літо ще не минуло, треба терміново провести ревізію літніх мрій і спробувати встигнути все-все.