Днями ми з Данусею дочитали «Поліанну»; там наприкінці книжки лікар Чилтон бідкається, що професійна етика заважає йому негайно приступити до порятунку своєї улюблениці. А сьогодні надвечір (незадовго до того, як лягти в ліжко) я прочитала у ФБ текст молодої жінки, яка мені дуже подобається (ем, і, власне, те прочитання і думки з приводу не дали мені в тому ліжку залишитися – зараз на годиннику друга ночі, а я пишу свій перший за довгі місяці запис у блоґ), і він настільки смішний і влучний, що мені страшенно хотілося би ним поділитися, але от, соцмережна етика не дозволяє. Суть приблизно така: якщо хоч трошки передозувати прийом соцмереж у життя, старанно відрощувана самооцінка переживає кризове скорочення, і починає здаватися, що життя прекрасне всюди, тільки не в жертви передозу (і це, у свою чергу, відбивається на якості цілком реального життя).        

Анна має величезну мрію: дівчинка понад усе хоче стати справжньою балериною. Відколи вона побачила на сцені театру тридцять два магічні фуете, Анна робить усе, аби її мрія справдилася, загартовує і тіло, і характер. Та чи легко бути танцівницею? Зі сцени балет видається казкою, а за лаштунками він часом нудніший за шкільну фізкультуру. Разом з Анною читачі дізнаються, що таке релеве, реверанс, екзерсис, пліє, та розкриють інші балетні секретики. «Пуанти для Анни» — це ніжна та життєствердна історія про доброту, любов та родинне тепло.

Лука і Терезка знову вирушають у захопливу мандрівку з Чарівним Атласом. Вони опиняються у Гринвічі – передмісті Лондона. Там проходить нульовий меридіан, що ділить світ на Східну і Західну півкулі. Древня обсерваторія, знайомство з професором Чемберсом, багато цікавинок із життя моряків і розвитку географічної науки – усе це чекає на юних читачів у другій книжці трилогії Надійки Гербіш.