То був перший день 2014 року. Ми не святкували, просто залишилися вдома. Після щоденної "вагітної" прогулянки я сіла за ноутбук, бо мені терміново треба було розказати казку Танцівниці, яка радісно чеберяла ручками-ніжками в мене під серцем. Казка написалася за день. А ввечері ми з Ігорем пішли на коротку прогулянку - розглядати різдвяні ілюмінації на сусідських будинках і парканах. За кілька днів я переглянула казку й вирішила відправити її Мар`яні Савці. А ще тижнів за два, перед самими пологами, примостившись на не надто зручному лікарняному ліжку, я відкрила пошту в телефоні й прочитала короткого листа від пані Мар`яни про те, що з казки буде книжка. І я танцювала - з великим животом, у піжамі й шльопанцях, у коридорі пологового. Ця книжка присвячена, звісно ж, Данусі. І вона про радість. Неймовірна Юля Пилипчатіна намалювала такі малюнки, такі малюнки, що хочеться показати вам уже всі й одразу, але я себе з усіх сил стримую.  Книжка вже полетіла в друкарню. Сподіваюся, ще зовсім трішки, якихось два-три тижні, і я триматиму цю різдвяну казку в руках. І читатиму її донечці. Яка саме, до речі, танцює поруч.