Надійка Гербіш
16 лютого (Пн) 2015, 21:23
Мамський щоденник

Якогось вечора, коли темрява новин була особливо густа й тяжка, я вирішила, що мушу почати писати про радість. Книжку, яку я вигадала, коли була вагітна Данусею. То не про ту буденну радість, котру нам дарують маленькі приємні дрібнички чи тепло найрідніших. А про ту глибинну, котра народжується лише в спілкуванні з Творцем, усупереч випробуванням і болю. То був період, коли я перестала помічати буденні радості й розуміла, що тону у власних страхах і безвиході новин. Я плакала, набирала тремтячими руками номер пастора, скаржилася, горнулася до чоловіка, не надто впевнено казала донечці, що нічого страшного, знову плакала. У якійсь молитві я зрозуміла, що маю, передусім, зробити дві речі: хоча б на якийсь час вимкнути фейсбук і більше гуляти надворі. І поки гуляла, молилася. Наснажувалася. Раділа. Тоді я і зрозуміла, що буду таки братися до давно задуманої книжки й написала у видавництво. І тоді я вкотре зрозуміла, що маленькі радості, котрі нічого насправді не значать, важать багато, коли стають приводами для вдячності Йому.

31 січня (Сб) 2015, 19:49
Буденні уроки

По душі гуляють протяги. Страшно, сумно і весь час думається про тих, хто там. Я страшенно скучила за тою життєрадісною дівчинкою, котра безперестанку тішилася навіть найменшим дрібницям – і навіть не віриться, що це я колись була нею. Мої будні, направду такі прекрасні будні, про які я колись лише мріяла, часто минають неусвідомленими, багато чудесного залишається поза увагою, поза вдячністю. І та внутрішня напруга, що страшенно втомлює. Але я вірю в Його світло. Вірю в те, що Він збереже. Вірю в те, що всупереч усьому Він – Бог. Я кажу своїй донечці, що Він – Бог. І що Він тримає Усесвіт у Своїх долонях. І що ми – теж у Його долонях. Материнство навчило мене, що виходити на прогулянки треба практично в будь-яку погоду. Навіть коли геть не хочеться. Навіть коли заплакані очі. І ці прогулянки лікують. Ми роззираємося довкруж, знайомимося з перехожими собаками, сміємося і співаємо. Ми дивимося на небо і підставляємо щічки світлу.   

18 січня (Нд) 2015, 17:36
Про Віру і Невидимого

Я пишу своїй донечці у щоденнику про наші тихі будні. Про те, що якогось дня надворі було тепле-тепле сонечко, і що повітря – у січні – вже пахло весною. Я пишу про те, як моя дівчинка вперше малювала олівцями, і яка прекрасна звичка у неї щовечора очікувально дивитися на двері й запитувати, де тятя; і що часом вона може просто сидіти навпроти мене і захоплено повторювати: «мама! мама!», а тоді дзвінко сміятися, коли я відповідаю. Я пишу їй про її досягнення і наші прогулянки, про смішне і ніжне, про любов і вдячність. Але інколи я мушу розповідати їй про те, що читаю в новинах. Про Волноваху. Про Шарлі Ебдо. Про те, що десь людей убивають жорстоко й беззмістовно. Про те, що навіть там є інші люди – добрі ангели світла, котрі посеред всього того жахіття продовжують рятувати ранених і писати листи найдорожчим.  

31 грудня (Ср) 2014, 22:25
2014. Підсумки

То був складний і страшний рік для всіх українців. Скільки разів мені хотілося виписати з себе затамований біль, але не вдавалося. Бо його не можна просто виписати, відпустити, притлумити, проговорити, виговорити з себе. Про нього можна лише щоденно безмовно розповідати Богу в молитві, довіряючи Йому все, всіх. Довіряючи Йому власний сум, розчарування, страх, гнів, безсилля. Довіряючи Йому своє минуле, своє сьогодні, своє майбутнє. Довіряючи Йому тих, кого любиш. Сьогодні я читала підсумки своїх подруг, котрі стали мамами цього року. І всі вони пишуть про одне: не знаю, як би я пережила цей рік, якби не дар і щастя материнства. Я теж не знаю. І теж несамовито вдячна Господу за Його особливий дарунок для нас з Ігорем, за Богданочку. Ця дивовижна дівчинка, котра народилася майже рік тому, стала найбільшою моєю втіхою, натхненням, таким якорем у радість.

07 листопада (Пт) 2014, 20:19
Дорога, радіо і дощ

Щойно дописала останній розділ нової (дорослої) книжки й відіслала рукопис у видавництво. Ми вже встигли узгодити формат і стиль, але ще ніяк не доберемо назви. Я тааак тішуся, що завершила роботу над текстом. Ця книжка була для мене складною, схожою, радше, на сповідь. Ну а особливо тішуся тому, що зараз матиму більше часу - і вільного натхнення - на нові дитячі книжки. Бо Дануся невпинно надихає. За той час, що я не писала сюди, вона почала говорити кілька слів і навіть одну фразу ("де? є!"); самостійно ставати й стояти; відростила собі восьмого зуба. Стала ще більше такою маминою-маминою. Якось образилася на тата (вмикнула йому повний ігнор і, навіть не дивлячись, відкидала його руку від себе) за те, що він мене лоскотав, а я голосно протестувала. Як і раніше, шалено любить книжки. Особливо любить малюнки в усіх трьох "Мишенятках" (спасибі прекрасній художниці Віці!). Така моя-моя дівчинка.

шаблоны для dle 10.1
русский torrent
Кино Свин - Скачать фильмы бесплатно
Мене звуть Надійка.
Письменниця і перекладачка,
пригодошукачка і мандрівниця.
Закохана дружина і
щаслива мама маленької дівчинки.
Полюю за натхненням
і з радістю ним ділюся.
Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
Нові книжки
Мітки
100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
Instagram
Follow
Підписатися на розсилку
Visited map

visited 15 states (6.66%)
комірка
студія "ИРІЙ" © 2014