Ти знаєш, як я про нього мрію, - кажу Йому. 
І Він точно знає. Знає дуже добре. 
Ці мрії прошиті в моєму серці, проговорені до деталей у наших довгих сімейних розмовах-обіймах, виписані в моєму молитовному щоденнику, промальовані в Ігоревих схемах.
Дім із каміном і великими вікнами до підлоги у вітальні. Дім, із якого буде видно і захід, і схід сонця, і відкриватимуться казкові краєвиди. Дім, оточений маленьким, але дуже затишним і зеленим – хоча ні, чому зеленим, дуже кольоровим – подвір’ям. Із батутом і двома собаками. Із залитою сонцем терасою. З плющем і туями і навіть, можливо, з трояндами, якщо я дам собі з ними раду. Дім, де буде багато ліхтариків і книжок, де лунатиме багато пісень під гітару, де збиратимуться друзі, мамське, церква, де всім буде добре, де голосно сміятимуться діти. Малюсінький такий дім, у якому навіть моє улюблене піаніно не вміститься, але який буде легко й швидко прибирати.
Я мрію – і тішуся кожному, навіть найменшому, поступу у бік втілення мрії. Натомість кожне відтермінування мене засмучує. Цей дім заякорює зараз у себе так багато наших планів на вечір, відпустку, на кожну зекономлену на подорожі/піці/книжці/сукні сотню; як і, зрештою, багато чого іншого.
І, власне, про це я Йому кажу:
Дорогий Господи, дякую, що Ти приготував нам оселі на небесах. Прошу Тебе, нехай якір мого серця завжди буде міцно закріплений у цій вірі, нехай моя радість та впевненість проростає звідтіля. Нехай скарб моєї душі буде там, нехай мої думки будуть спрямовані туди. Нехай я виконую кожну працю, що трапляється мені під руки – у кожній зі сфер мого життя, у будь-якому домі, де живу – на славу Тобі. Не дай мені зробити ідола із земних мрій, хай навіть тимчасового. Нехай мою радість визначаєш Ти, а не мої обставини й не простір, у якому замешкана.
Я молюся Йому й прошу, щоби в періоді очікування Він зміцняв моє серце, обрізав його, переплавлював. І в кожній моїй мрії про земний дім нагадував про дім небесний.
Інколи, засмучена чи стривожена, кажу Йому, - Ти знаєш, як сильно я славитиму Тебе, коли ти сповниш це наше бажання. Так само, як безкінечно славлю Тебе, що Ти дав нам дивовижну донечку, яку ми так довго чекали. 
І Він відповідає мені. Про те, що Він – поза часом. Його благодать незмінна – незалежно від того, що я бачу сьогодні. Час і очікування – не для Нього і не для того, щоби виснажити мене чи засмутити. Але щоби підготувати моє серце, аби воно мало змогу вмістити ще більше радості, яку Він мені приготував. І чим більше я славлю Його навіть у тісноті, тим більшою посудиною воно стає. І тим більше оливи може вмістити. Тут – і навіть там. Адже земне життя дане нам передусім для його небесного продовження.
Дякую, дорогий Боже, - кажу знову і записую свою молитву як нагадування собі ж. Щоби наступного разу, коли мені стане знову сумно чи очікування видаватиметься надто довгим, а теперішня необлаштованість – нестерпною, знову промовити її вголос до вух Того, Хто живе поза часом – і все ж готує для мене оселю у вічності.