Надійка Гербіш
жовтня 06 (Пт) 2017, 10:10
Нове серце до Різдва

Це моє найулюбленіше свято. Я його чекаю сильніше, ніж Дня незалежності, коли всі довкола, здається, нарешті вірять, що все буде добре в нашому королівстві, і гордо ходять у вишиванках (тільки не я – заважає вбудований нон-конформізм, і нічого з тим не вдію). Ніж власного Дня народження чи Форуму Видавців (а це ж також майже як День народження, бо до нього майже щороку в мене виходить книжка). Ніж сімейних мандрівок. Сильніше, ніж дня народження чоловіка, мами, чи – навіть! – донечки. Тому що Різдво – це про радість, силу, перемогу, про вічність, про непереможність смерті, про драму з прекрасним завершенням, про любов, жертовність, про чудо, про сенс усього.

Зрештою, Різдво – про Воскресіння. Тільки то лише початок Великої Історії, і ялинка в ліхтариках, подарунки й листівки, безкінечна випічка, запалені свічки, адвентовий календар і найзатишніші з читань – усе тут дуже доречне.

Не дивно, що щороку я починаю чекати Різдва ще з літа (не смійтеся). У вересні перебираю, наче толкінівський дракон – золото, свою різдвяну скарбницю – з кількома значимими для нашої родини прикрасами, дитячими книжками й ресурсами. Ходжу сайтами, вишукуючи щось нове книжкове.

Нове серце до Різдва

(Навіть "Мене звати Мар’ям” – глибоко різдвяна історія – вийшла задовго до Різдва, на вересневий Форум, бо я дуже просила видавців не видавати її в грудні: у той час усім хочеться бути хорошими й творити дива для інших; але як було б добре зберегти "дух Різдва” впродовж року, байдуже, чи то пора, коли хочеться на шезлонг під пальми, чи коли пахне гарбузовим пирогом, а з прогулянок приносяться гори красивих листочків, а чи коли земля раптом стає із безароматної – дуже духмяною і просить посіяти в неї зернятка).

А враховуючи кілька дуже стресових попередніх років – з переїздом в іншу країну, нашими навчаннями, новими роботами, поїздками й купою всього іншого – усе це на тлі постійної відповідальності за виховання прекрасної й дуже домашньої дівчинки… цього Різдва я чекала особливо.

Я мріяла про спокій і затишок, і про те, як ми вбиратимемо ялинки в квартирному садочку і прийматимемо гостей. Усе здавалося таким устаткованим – нарешті. А тоді ми приїхали до Кракова після казкового Парижа (де відчуття свята триває цілий рік, я певна) – і зрозуміли, що багато з устаткованого не таке вже й однозначне.

І хоча побутові непевності – не таке вже й випробування, та коли їх багато й вони термінові, то серце починає вистрибувати з грудей, повітря бракне, руки м’якнуть і голова дістає заворотів.

І залишається небагато: зрощувати любов усередині, як кристали. З солі розгублених сліз. Працювати знадвору, бо ж осінь, і попри всі побутові негаразди, попри всі загубленості, хочеться впіймати її за хвоста (у кожному разі в саду кращий інтернет, гг). Гуляти з дівчинкою лісом біля дому, вишукуючи гриби (я на них не знаюся, тому ми не збираємо) і види на довколокраківські гори поміж рудих череп’яних дахів тутешніх будиночків. Говорити з чоловіком до глибокої ночі. Пити чай перед сном із щасливо знайденої у нашому садочку, поміж плющем і трояндами, м’яти.

Я не втрималася й уже дістала із різдвяних запасів до читання трохи поторсаний томик із різдвяною повістиною (за нею Hallmark зняв кіно, але я однаково більше люблю читати, ніж дивитися фільми – дякую, Світланко, за книжку!). Це та сама авторка бестселерів за версією New York Times, чию книжку (одну з) прикрашає моя фотографія тернопільського парку, і то теж – нагадування про диво й гріє тепер.

Інколи я думаю: де ж тепер ми проведемо найближче Різдво? Яким воно буде? Чи матимемо з собою всі необхідні атрибути й живу ялиночку в саду? Чи буде воно теплим, затишним, спокійним і ніжним? Чи приїдуть гості? Чи вдадуться хрусти й кутя?

А потім собі ж відповідаю подумки: не важливо.

Згадую історію народження Ісуса – коли вагітна Марія змушена була мандрувати так далеко від дому, можливо, спекотними днями й холодними ночами. І коли для неї з Малюком не знайшлося навіть місця в найбіднішому домі.

Думаю про маленьку біженку Мар’ям – це та вигадана історія, якій я сама вірю до останнього слова.

Думаю про два наші лодзькі Різдва.

І про те, що все – в Його руках. Байдуже, де ми.

І що головне – ліхтарики й невмируща ялинка в серці. І щоби там, у серці, завжди було місце для Небесних Ясел.

  • Про найкраще в місяці – грудень
  • Наш Адвент-календар
  • 9 років у шлюбі - невже вже?..
  • Зимові книжки
  • Адвент

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Краків, Лодзь, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014