Надійка Гербіш
лютого 12 (Пт) 2016, 10:38
100 випадкових фактів про мене ¼ - маленькі радості

1. Я дуже люблю сніг і зірки. Коли ми їхали до великого міста, я страшенно переймалася, що тут не буде видно зірок. І що сніг буде брудний від машин. Але з будинку, де ми поселилися, зірки видно пречудово. І сніг довкола білий. Подумалося, що зірки і сніг можуть примирити мене чи не з будь-яким містом.

100 випадкових фактів про мене ¼ - маленькі радості 

2. У мене відверто хороший апетит і я багато їм (знаю, що по мені цього не видно, але то правда). Одна з дуже важливих мрій – навчитися готувати, як шеф. Чоловік, сміючись, цитує дитячу книжку Іри Цілик «але мама каже, що спочатку треба навчитись малювати коника – це такий закон у художників». Супи-сирники-каші вже вмію. Треба тепер level-up.

3. Мені найцікавіше з найріднішими. Я дуже люблю, коли людей багато, люблю гостей і зустрічі, але й коли всього цього нема, не відчуваю пустки. Натомість, опинившись хоч на годинку десь далеко від Ігоря чи Дануськи, страшенно за ними сумую.

4. Люблю розмаїті мапи. Я погано їх «читаю» і не дуже добре тямлю в географії. Але мапи – це про красу й дивовижні історії. І про подорожі. Коли мені було років 12, дідусь подарував мені стару карту свого тата, мого прадідуся. І я мрію, що колись вона висітиме на стіні нашого дому – маленького затишного будиночка десь неподалік лісу.

5. Очевидно, подорожі я теж дуже люблю. Але завжди подорожую без мапи, на відчуттях. Так чомусь цікавіше.

6. Я вірю в дива – і вони весь час трапляються довкола.

7. Книжки – то ще одне дуже велике захоплення. У котрійсь із частин цього «проекту» розкажу про них більше (тобто, всі 25 пунктів присвячу тільки їм)), але не можна просто взяти й змовчати про них у переліку радостей.

8. У багатьох сенсах я страшенно старомодна: мені подобаються прості речі, паперові книжки, велосипеди замість машин, дерев’яні іграшки, маленькі кав’ярні, капелюхи й по-італійськи шумні родинні вечері, природні матеріали в одязі й оздобі, трамваї (якщо вже мусиш якийсь час жити у великому місті), домашня випічка (будь ласка, будь ласка, почни мені вдаватися завжди і з легкістю), розповіді про американських пілігримів і взагалі їхній стиль життя.

9. Я дуже люблю спостерігати за пташками (і досі шкодую за великим дідусевим біноклем, який колись згубила в лісі). Богдані це теж страшенно подобається. Так хочу, щоби це було однією з наших улюблених мамо-донькових активностей – задля такого не шкода буде купити й нового бінокля.

10. Узагалі, я не надто переймаюся речами й не сильно до них прив’язуюсь. Одяг купую рідше, ніж книжки, і то хіба коли попередній геть зносився (я трохи перебільшую, але суть ви зрозуміли). Але в мене є перелік речей, які «мусять» бути в нашому Домі Мрії – і крім бінокля й великого глобуса, крім крісла-гойдалки й телескопа, крім вігвама й іграшкової залізниці, крім Данусиного дерев’яного коника і мого фортепіано там має бути маленький дерев’яний столик на тоненьких ніжках, з єдиною шухлядою під стільницею. Я поставлю на нього свій красивий-красивий підсвічник, подарунок одного надзвичайного коваля, і писатиму.

11. Тому що писати я теж дуже люблю.

12. Ляльками я бавилася до років 12 – ні, не Барбі, а великими шматяними ляльками-«дітьми». Скільки себе пам’ятаю, я мріяла бути мамою.

13. Узагалі, в моєму дитинстві було дуже багато різних мрій, і вони геть не суперечили одна одній в моїй уяві. Я мріяла бути мандрівницею, місіонеркою в Індії, письменницею, вчителькою молодших класів, археологом і мамою. Ну і якщо дружиною – то хіба дуже закоханою. І я так вдячна тій маленькій дівчинці, яка не розкладала мрії на полички, не вибирала найзручніші: якщо дружина – то не мандрівниця, якщо вчителька – то не письменниця. Я чомусь знала, що можна все й одразу, що так навіть краще. І хоча котрісь із тих мрій відсіялися, але основний «набір» таки залишився: я дуже закохана дружина (і 10 з гаком років разом цьому аж ніяк не заважають, а навпаки), мама, мандрівниця і письменниця. Ну й викладачка-в-декреті, тимчасово перекваліфікована під студентку.

14. Про студентство, до речі, я не мріяла взагалі. Ніколи. І зараз, попри те, що це вже третій університет (перший я покинула після одного року, в наступному провчилася всі 5)і я могла би вже ненавидіти саму думку про іспити, мені вчитися дуже подобається. Несподіване відкриття.

15. У моїй інстаґрам-стрічці є чимало неймовірних багатодітних мам, справжніх фей затишку, які вчать своїх дітей вдома і роблять це тааак красиво, що хочеться негайно народити й собі ще кілька, купити дім і робити точнісінько те саме. Є також і чимало мандрівниць, які бувають у таких куточках світу, про які я навіть не здогадувалася (закутки Фарерських островів – моя свіжа мрія). І гортаючи їхні телефонні фотографії, я відчуваю, як щось усередині однаково резонує і з одними, і з іншими. А найбільше, мабуть, із мамами, які не бояться подорожувати довкола світу з усіма своїми чотирма дітьми й по дорозі займатися їхнім навчанням у геть нетрадиційний спосіб (таких родин у моєму інстраґрамі цілих дві). Я кажу І., що теж так хочу, і що для цього спершу треба народити ще кілька дітей. Аби потім ті, що народяться пізніше, не ображалися, що ми їх не взяли. Він сміється, але ж я бачу в його очах, що одного дня ми теж зважимося на цю пригоду! (І не заперечуй, будь ласка, все одно ж я вмію читати твій погляд!)

16. У моєму дитинстві дідусь ставив на подвір’ї похідний намет – і так він стояв там усе літо. Я там «жила». І це було прекрасно. Дуже хочу повторити цей досвід і для Богдани (і для всіх інших дітей, які, як ви вже зрозуміли, живуть у моїй голові й дуже хочуть народитися).

17. На якусь із річниць весілля ми з І. подарували собі гамак і повісили в саду – і хоч минуло вже стільки років, це досі одна з моїх улюблених літніх локацій.

18. У мене дивовижні друзі. Я багато про них розповідаю і пишу в книжках. Я люблю їх безмежно і захоплююся ними. Але найкраще в їхній дивовижності не сама дивовижність, а те, як сильно вміють вони любити і приймати.

19. У мене був тривалий період ствердження-через-заперечення. Я обирала для себе кліше типу «я не люблю великого міста» чи «я не ношу блискіток» і вперто за них трималася. Ніби вони хоч якось могли визначити мої координати, показати мене справжню. Але я стільки разів переконувалася в тому, що мої стереотипи – всього лише стереотипи (як от коли закохалася в Лондон), що зараз до своїх «не-вподобань» додаю трохи вільного поля на «а раптом». Ну, я насправді досі почуваюся не надто затишно у великому місті й не ношу блискіток (якось замовила кофту для годування інтернетом і страшенно обурилася, побачивши на ній стрази, які на фотографії не проглядалися, - і вирізала всі до однієї; ходити з дірками було приємніше, ніж зі стразами, угу), але то нічого не говорить про мою особистість, а лише про певний набір досвідів і смаків. Мене не зачепив Нью-Йорк, Берлін чи Рим, я не вмію плавати, не люблю еклерів, донедавна думала, що не люблю вчитися в університеті… але все це має шанс змінитися. От, наприклад, є висока імовірність, що в цьому семестрі мені доведеться ходити в басейн. Не бовтатися без толку ж мені там усі півроку.

20. Я дуже люблю свого чоловіка. Це не маленька, а велика радість, звісно. Але наші щоденні розмови, його для мене кава вранці, моя для нього вечеря (не завжди ідеальна – так, це мій комплекс, але я з цим борюся), наші мрії, наші спогади, наші дискусії, наші спільні молитви, його заразний сміх, його обійми – це те, що робить мої дні кращими.

21. Мені дуже подобаються коні. І так хочеться навчитися на них граційно їздити. Грація – тут ключове слово. Бо я боюся висоти.

22. Не вмію танцювати і танцюю дуже багато. Вмію співати і співаю майже виключно колискові й смішні домашні пісеньки.

23. Я доволі рідко підписую листівки й пишу паперові листи. Але мої дивовижні друзі і не менш чудові читачі пишуть мені їх дуже-дуже багато, геть на це не зважаючи. На горищі в Зб. стоїть величезна коробка з тими листами й листівками – і це ще один привід дуже чекати літа. Переглянути скарби й додати туди ще кілька десятків уже тутешніх, лодзівських, маленьких-радостей-із-скриньки.

24. Усі пори року мені подобаються. І те, як вони змінюються, теж. Звісно, буває погода, від якої стає незатишно – але для цього ж і є всі ці чаї-кави-книжки-коци-розмови-фільми, хіба ні?

25. Якось мій чоловік подарував мені фотоапарат. І з того часу це ще одне потужне джерело натхнення. Особливо коли довкола багато світла.

  • Лодзькі хроніки: будні й качки
  • Про Лодзь і нас у ньому
  • 5 справ, котрі варто зробити в березні
  • 27
  • 2013-тий у приводах сказати «Дякую»

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014