Надійка Гербіш
жовтня 12 (Пн) 2015, 23:08
Про Лодзь і нас у ньому

Ромчик-з-Африки написав, що очікував від нас чергової мандрівки, а тепер з моїх слів все виглядає трохи інакше, і запитав, де я про це так непомітно розповіла. Ромчику, пишу ось і вишлю посилання, як ти і просив. Бо, насправді, про це не писала раніше. Хіба що якісь подорожні нотатки, уривки, деталі, які лише натякали на існування цілісної картини поза ними. До останнього моменту була готова до того, що ми можемо будь-якої хвилі змінити напрямок. І навіть зараз до цього готова цілком.

Про Лодзь і нас у ньому

Такий, знаєте, особливий період не-приростання-до і водночас гострої потреби в деталях, які створюватимуть відчуття дому.

Ми приїхали до Польщі, у Лодзь (Вуджь) два тижні тому – тут я вступила до магістратури. Моє навчання дворічне, стаціонарне, тож ми насправді можемо тут трохи пожити – але й передумати будь-якої миті теж можемо.

 

Про Лодзь і нас у ньому
Про Лодзь і нас у ньому
Про Лодзь і нас у ньому

 

Я давно собі тихенько плекала велику мрію – ту, про ресурси для здійснення якої взагалі не думаєш, настільки та мрія значна і надзвичайна – і малоймовірна для втілення. Мені хотілося робити щось для того, аби на місцях теперішніх згарищ виростали здорові, сильні і вільні міста – у всіх сенсах. Хотілося допомагати в реабілітації постраждалих. І будувати мости. І садити квіти там, де ще недавно з ґрунту «росли» тільки боєголовки. Словом, робити щось більше, ніж раніше. Не можу стверджувати, але дуже сподіваюся, що якраз ця магістратура дасть мені шанс згодом якось, хоч зовсім трішки, але прислужитися для цього. Через нові знання і, що часто навіть важливіше, нове коло спілкування.

Про Лодзь і нас у ньому

Про Лодзь і нас у ньому

Зараз я навчаюся на American Studies and Mass Media на факультеті Міжнародних і політичних досліджень Лодзького університету. Тут студенти з усього світу (Перу, Нікарагуа, Великобританія, Іспанія, Італія, Німеччина, Ефіопія, Грузія – це лише якась частина переліку) – і то тішить.

Нарешті я докладно вивчаю історію американських пілігримів! Це дуже цікаво, це знадобиться в одному моєму книжковому проекті, над яким працюю, і це чудово ілюструє можливості розбудови нової країни, навіть з обмеженими ресурсами і вороже налаштованим оточенням. Згодом буде багато про незалежність і про життя після громадянської війни. Словом, мені подобається. Як і предмети з міжнародної безпеки, міжнародних відносин та прав людини.

Про Лодзь і нас у ньому
Про Лодзь і нас у ньому
Про Лодзь і нас у ньому
Про Лодзь і нас у ньому

Тут насправді майже щоденно трапляються маленькі дива – і в них так помітна любляча турбота Того, без кого це все не мало б ніякого сенсу. Ми поселилися в затишній квартирці у Старому місті, поруч зі Староміським парком (красивенним восени – усе це яскраво-жовте листя і жовте світло старомодних ліхтарів увечері, ох), Мануфактурою (великим торгово-розважальним центром в будівлях старовинної текстильної фабрики), «Лодзьким Лувром» і Пьотрковською – центральною і найкрасивішою тутешньою вулицею. Власне, саме нею я йду свою щоденну 30-40-хвилинну дорогу до університету й назад.

Про Лодзь і нас у ньому
Про Лодзь і нас у ньому

У квартирі дуже тепло (незвично для нас), завдяки маленькій площі без сходів Дануся мене може супроводжувати всюди, де захоче, готувати зі мною їсти, прибирати і все решта (welcome to parenthood, hopefully you didn’t like peeing alone), та й прибирати цю квартирку значно легше, ніж великий будинок. Вікна виходять на внутрішнє подвір’я, а перед велетенськими вікнами спальні (від підлоги до стелі, знову ох) ростуть три симпатичні туї. Ще на подвір’ї ростуть клен, дуб, береза, верба, липа, ясен… Тож скоро має бути дуже кольорово (якщо заморозки не зірвуть листя передчасно). А ще тут видно зірки! Я страшенно переймалася, що у місті їх буде видно гірше, але ні, з тим усе гаразд. У нас одна кімната – зате світла й простора, і така ж світла й простора кухня. На її столі вже поселився горщик з вересом яскравого життєствердного кольору (фотографії дому - в наступних серіях).

Про Лодзь і нас у ньому
Про Лодзь і нас у ньому

З малою Данусею, побутом, п’ятьма великими проектами, до роботи над якими зараз долучена, та стаціонарним навчанням тут залишається мало часу на читання – і все одно встигається (ще одне маленьке диво). Думала взяти ще одну люблену книжку перед від’їздом, але пошкодувала Ігоря (у важкезній валізі якого лежала й так уже велика купа книжок – він навіть був ладен зареєструватися в фейсбуку, аби показати світу, що ця його дружина змусила його тягти), але потім страшенно захотіла перечитати, тож попросила, щоби мама передала її кузиною Танею. Таня нас надзвичайно виручила – приїхала, аби побути з Данусиком, поки Ігор був в Україні, а я в університеті (тож ми багато гуляли, говорили і заколисували Мацьопу дуетом – «Нехай і холод і вітри»…, «Розпрягайте, хлопці, коні», «Я піду в далекі гори»… у нашому домі відчутно, що він – територія України, ага). Кажу про книжку Юліанії Шмеман «Моя жизнь с отцом Александром», давній подарунок моєї дорогої Любочки. Книжка цікава в принципі, але важлива для мене зараз була саме через опис переїзду їхньої молодої родини з Парижу в Нью-Йорк (Юліанія походить із давньої російської аристократії, яка, рятуючись від радянських переслідувань, переселилася до Парижу; роботу в Нью-Йоркській семінарії запропонували отцю Олександру, молодому чоловікові Юліанії, якій тоді було, як і мені зараз, 27 – тільки на той час вона вже мала троє дітей, а умови життя були значно складнішими, та й плисти до Штатів потрібно було кораблем). По приїзді до НЙ вони виявили, що приїхали майже в нікуди, і ось що пише Юліанія: «А что будет завтра? Я рыдала, а бедный Александр не знал, что делать, и повторял: «Я куплю тебе завтра красивое платье!» Платье? Зачем? Я не хотела новое платье, я хотела домой!»

Про Лодзь і нас у ньому
Про Лодзь і нас у ньому


Я часто уявляю собі збаразький будинок, який так ретельно готувався до зими, ще поки ми були там: наповнювався дровами, картоплею, морквою й гарбузами. Там – улюблені книжки і найтепліші спогади. Так, я сумую за домом. Але сукню собі таки купила. Майже одразу по приїзді. Дуже гарну.

…Якщо говорити про літературні ідеали чоловіка, то мене якось ніколи не приваблював ні звичний улюбленець дівчат містер Дарсі, ні навіть Гілберт Блайт (хоча він-таки кльовий, ага). Натомість втіленням усього прекрасного в чоловіку здається Чарльз Інґаллс. З його жагою до великого шляху, з його мудрістю, глибоким внутрішнім чуттям, жартами, скрипкою і любов’ю до своїх дівчат – дружини й донечок. Натомість, читаючи їхню історію, ніяк не могла збагнути, чому Керолайн, його дружина, так приростала до місця, яке ставало їхнім тимчасовим домом. Чому не мала цієї мандрівної жаги, як от Чарльз і їхня донька Лора. А тепер, здається, трохи її розумію. Уявити собі тільки: їхати за тисячі миль від рідних і навіть не мати змоги написати їм паперового листа. Облюбувати стіни, де встигло поселитися стільки спогадів, стільки чудових історій – і раптом покидати їх. Вона завжди з готовністю йшла туди, куди кликав її чоловік. Але ж як то мало бути інколи нестерпно тяжко.

Не скажу, що нам тут зовсім легко також. Багато роботи, багато питань, багато навчання. І весь цей смуток за домом. І всі ці зміни. Але доброго теж багато – і я дуже-дуже за це вдячна. І за щоденні дива. І навіть за ці випробування. Бо що може бути кращим для характеру і для письма, ніж мандри й усілякі невирішені питання?

Про Лодзь і нас у ньому

А ще сьогодні в мене наче сталося неочікуване «Різдво». Коли Таня ще була тут, їй подобалося виглядати у вікно і мрійливо повторювати: «Уяви, як буде гарно дивитися з цих вікон, як падає сніг!» Сьогодні він пішов: красивий-красивий. Ми лежали з Данусиком на підлозі й дивилися, як він летить з неба. А потім приїхав наш дорогий Тятя, за яким ми встигли до безтями скучити (я спала в його кофтах і вдягала їх на пари), і я побігла в університет. Було пронизливо холодно, вогко, і все одно так добре всередині. Бо коли повернулася додому, мої найдорожчі спали, а у валізах знайшлося стільки чудового: те, про що просила і боялася, що І. не вдасться взяти, і те, про що навіть забула попросити. Ну й Інтернет удома поставили сьогодні – то теж, знаєте, таки маленьке свято.

 

  • Подорожні нотатки з Львівського форуму видавців
  • Про красивих жінок
  • 2014. Підсумки
  • 27
  • Щоденникове

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, rights management, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Греція, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, труднощі перекладу, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014