Коли я засинаю, у моїй голові танцюють тексти. У мене зовсім мало часу, щоби закінчити книжку, котру вже взяли в роботу в прекрасному видавництві «Свічадо». У мене кілька тем статтей, котрі я планувала здати ще до кінця літа, але. Я так багато хочу написати сюди. І жовтий молескін для донечки теж постійно «підморгує» мені з дитячої полиці.

Але ні, я практично не пишу.

На ранок, щойно продерши очі, я силкуюся згадати хоча б шматок тексту, думаного вночі. Дзуськи. Я біжу на кухню, в душ, запарюю каву з молоком – усе, поки (якщо) донечка ще спить. Останнім часом привчила себе проводити час наодинці з Богом саме вранці, у той найпродуктивніший час дня, коли ще можна звертати гори. Бо іншого часу просто може не бути. Коли прокидається Пташеня, барабани пришвидшують дріб і в моїй голові вмикається звуковий секундомір. Нагодувати, попестити, почитати, переодягти, помити підлогу, погратися, посміятися, нагодувати, зацікавити, погуляти надворі, нагодувати, зготувати щось смачненьке нам обом, поки доня грається – бо на холодну кухню на першому поверсі взяти з собою вдається не завжди, перекусити поквапом, стоячи (бігаючи!) на ногах, закинути одяг в машинку, погодувати, заколисати, почитати, відповісти хоча б на кілька листів, попрацювати, нагодувати… Скажено захотіти спати, а на годиннику лише 5-6 година. Ігор приїде з роботи за годин 2-3. А потім буде купання, кухня, посуд, годування… І все таке. Так, увесь той час у голові крутяться тексти. Ну але.

Тимчасом у моєму кабінеті час від часу десь на підлозі коло стола чи біля дивану можна знайти забуті горнятка з цвіллю. Я ставлю прання майже завжди в швидкий режим, а забираю його часом аж назавтра. У планівнику плюсків менше половини. Домашні квіти часом не поливаються більше тижня (привіт, Леон, ти б за це прибив). У моїх скриньках сотні листів без відповіді. Інколи я думаю, що не варто було повертатися до роботи, як тільки Данусьці виповнилося два тижні. Я ж думала, що то займатиме всього кілька годин у тиждень, подумаєш. Угу, кілька годин на тиждень. Натомість отримала завалені дедлайни і почуття провини.

Материнство освячує. Бо у всій цій буденній суєті, у всьому цьому щасті, яке неможливо вмістити в собі, постійно мусиш шукати Його. І коли танцюєш, захлинаючись від радості, і коли плачеш і жалієш себе. Мені ніколи не буває складно з Дануською. Але мені буває скажено складно в цьому необлаштованому будинку. І я розумію, що кожна людина знайде собі привід для нарікань. Материнство оголює. Легко бути спокійною і врівноваженою, коли живеш красиве, цікаве й сите життя. Але коли втома і голод накопичується, триматися купи стає складніше. А ще ти добре знаєш, що за всім, що ти робиш, спостерігає найдорожча людина на світі. І всотує в себе твої настрої, рішення, почуття. Напруга буває такою сильною, що, здається, уже ніяк не витримаєш більше. Я тоді плачу і прошу Бога дати нам зручну й затишну квартиру близько до цивілізації, книгарень і масажного салону вже і зараз. Забуваючи дякувати за все прекрасне, що у мене є.

Але Бог нагадує мені, що прекрасного насправді так багато. Нагадує про Ігоря і Богданку. Про те, що вони здорові. Що в нас є дім – хай не наш і зовсім не такий, як ми хотіли б, але ж. Про те, що в нас є ця прекрасна країна. Що ми маємо честь за неї молитися і вірити, що Милосердний витре її сльози і загоїть рани. Що я маю чудових друзів, котрі розуміють. І приїжджають зі смаколиками і подарунками, щойно прочитавши мій втомлений статус на ФБ. Що одна прекрасна, поки незнайома жінка, прочитавши про мій голод, пише, що хоче мене нагодувати, бо пам’ятає, як воно заклопотаній мамі з малою дитиною. Про те, що ми з чоловіком можемо допомагати потребуючим. Що за цей рік – у такий складний час – вийшли дві мої нові книжки і ще дві готуються до друку. А одну з них – ту, що вийде у «Видавництві Старого Лева» під Різдво, ілюструє абсолютно неземна художниця. Що у відповідь на мої попередні книжки досі приходять такі теплі листи читачів. Що моя робота приносить натхнення мені й тим, для кого вона спрямована. І що я можу працювати з дому, поки моя Прекрасність солодко спить поруч, а решту часу віддавати їй. І що мені з нею так незбагненно добре.

А ще, дасть Бог, від завтра у нас буде радісний тиждень у місті, де я виросла. Маленька така відпустка. Ой, уже сьогодні. Добраніч.