Надійка Гербіш
жовтня 24 (Сб) 2015, 18:57
Лодзькі хроніки: будні й качки

Ох, як я люблю ці ліниві суботні ранки! Коли ми довго спимо з Мацьопою, обійнявшись, а тоді проводимо час усі втрьох – говоримо, танцюємо, бавимося, гуляємо і їмо. Мені подобається готувати в суботу, подобається прибирати й займатися дрібними хатніми справами, подобається ліниво переглядати інстаґрам і читати прекрасні книжки, подобається писати і мріяти. А ще подобається не працювати і не вчитися – ну, майже.

Лодзькі хроніки: будні й качки
Лодзькі хроніки: будні й качки

Лодзькі хроніки: будні й качки

Перед переїздом сюди я переймалася не тільки тим, що з вікон не буде видно зірок (ох, бачили б ви, які красиві зірки тут показують, коли небо не затягнуте хмарами, як то зараз для нього звично!), але й тим, що в місті дитині бракуватиме природи й тварин. Але тут такі красиві парки – з качками, голубами, синицями, граками, сороками, горобцями… Правда, дівчинка досі не виросла з того періоду, коли її найбільше цікавлять сходи й процес вибігання нагору й збігання вниз. Качки, голуби – чудово! Погодувати, пополохати, порозглядати… і далі вирушати на пошуки сходів. Бігом!

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Зате вранці, коли поспішаю до університету, йду через парк і завжди так тішуся тому, як ці качки й голуби гурмляться довкола, як тільки затримаюсь на хвильку – чекають пригощення. Я виймаю з кишень куртки сухий хліб і печиво, кидаю їм, і починаються пташині перегони. Я теж біжу.

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Проходжу повз гімназію і бачу ці прощання дітей з батьками: міцні обійми, важливі слова на вушко. Ще жодного разу не спромоглася стримати сліз.

Більшість студентів – такого ж віку, як мої «додекретні» студенти в Україні. Є щось дуже смішне в тому, щоби бути водночас викладачкою в декреті й магістранткою на стаціонарі. Мені цікаво вчитися, важливо відкривати в собі суперечливі почуття, стикаючись з різними культурами, думати, звідки взявся біль, який виникає при розмові з представником якогось народу, намагатися загоїти рани й вчитися будувати мости. В особливо критичні моменти молюся про холодний розум і виваженість, і відкрите серце, повне любові - нехай не емоційної, але принаймні тої практичної, яка дає людині шанс і приймає її, усвідомлюючи, що ця конкретна людина в будь-яку мить може цим шансом скористатися.

Лодзькі хроніки: будні й качки
Лодзькі хроніки: будні й качки
Лодзькі хроніки: будні й качки

Лодзькі хроніки: будні й качки

На заняттях часто переглядаю донині фотографії й дивлюся у вікно, складаю меню на вечір і читаю книжки про цікаві забавлянки з дітьми за методом Монтессорі. Тут здебільшого вогко й похмуро, але якогось дня зблиснуло сонце, прочистивши кавалок неба від хмар, і з даху підхопилася зграя білих голубів, щоби кружляти, і кружляти, і кружляти в повітрі довго-довго, вилискуючи в промінні. Так, я дуже мало занотувала на тій парі.

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Повертаючись додому через парк, подумки прошу дерев «потримати» всю цю різнобарвну красу ще трохи, доки я зможу прийти сюди з Богданою і фотоапаратом. Потім виходжу на сутінкові вулиці, й вечірнє світло червоно-жовтих трамваїв видається таким теплим і доброзичливим. Але я все ж іду пішки, трохи більше двох кілометрів в один бік, бо в цій ходьбі є чимало своїх переваг.

Приходжу додому, беруся готувати вечерю, накриваю на стіл. Мацьопа вилазить на крісло, гукає нас з Ігорем, я ще вовтужуся з їжею, він ще перевіряє пошту, і дівчинці це не подобається. Вона складає молитовно ручки, «молиться» своєю мовою, голосно каже «Ама!» (амінь), сідає і береться їсти.

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Ми читаємо книжки й граємося листочками, які я назбирала дорогою, викладаємо різні фігурки з шипшини, яку передала Данусина прабабуся, дівчинка завжди безпомильно визначає, що більше, а що – менше, захоплено допомагає, тішиться, коли ми її хвалимо. Ми багато говоримо з І. про все на світі, вона ходить поруч і повторює мою емоційну жестикуляцію. Ми сміємося, вона танцює.

Тут, далеко, так радісно отримувати листи з України від читачів, особливо від читачів нової книжки. Вони глибокі, здебільшого – дуже емоційні. Мені хочеться писати відповіді, хочеться засісти над нової книжкою (яка має вийти у «Свічадо», коли її допишу), але час перед комп’ютером – це майже небачена розкіш. Коли я все ж розживаюся на неї, то гарячково працюю. Моє велике щастя – працювати над проектами, які, хоч і забирають багато часу, надихають мене жити сповненим пригод і радості життям. Звучить пафосно й претензійно, але правда.

Читаю у ванній, бо коли ще. Вчуся уривками. Готую багато. Посуд і далі мию неохоче. Щоразу, коли це робить І., люблю його в мільйон разів сильніше.

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Лодзькі хроніки: будні й качки

 

Наступного місяця має бути фестиваль України в Любліні, де буде, зокрема, і літературна зустріч зі мною. Дуже хочу побачити це містечко знову. І тому, що звідтіля моя бабця (та, яка в Збаражі, і за якою ми тут так сильно сумуємо), і тому, що мені колись було там так добре, і тому, що там мене чекає одна ніч в готелі – тобто, ніч, коли все ліжко належатиме тільки мені. Зазвичай усе наше ліжко належить Богдані, а ми вже лежимо обабіч, по краях, як доведеться. А ще ця мала Чувпевниця добряче по нас товчеться. Таке.

  • Про Лодзь і нас у ньому
  • Щоденникове - Напередодні
  • Щоденникове. Про довіру, розбиту вазу, зірки і втрачену безтурботність
  • Про Віру і Невидимого
  • Дорога, радіо і дощ

  • Надійка Гербіш
    українська письменниця,
    перекладачка, колумністка,
    ведуча подкасту «Слово на перетині»,
    продюсерка. Директорка
    з міжнародних літературних прав
    для Європи та Нордичних країн
    американської компанії
    Riggins Rights Management
    Нові книжки:
    комірка
    Monastyrski © 2014-2020