Щойно дописала останній розділ нової (дорослої) книжки й відіслала рукопис у видавництво. Ми вже встигли узгодити формат і стиль, але ще ніяк не доберемо назви. Я тааак тішуся, що завершила роботу над текстом. Ця книжка була для мене складною, схожою, радше, на сповідь.

Ну а особливо тішуся тому, що зараз матиму більше часу - і вільного натхнення - на нові дитячі книжки. Бо Дануся невпинно надихає. За той час, що я не писала сюди, вона почала говорити кілька слів і навіть одну фразу ("де? є!"); самостійно ставати й стояти; відростила собі восьмого зуба. Стала ще більше такою маминою-маминою. Якось образилася на тата (вмикнула йому повний ігнор і, навіть не дивлячись, відкидала його руку від себе) за те, що він мене лоскотав, а я голосно протестувала. Як і раніше, шалено любить книжки. Особливо любить малюнки в усіх трьох "Мишенятках" (спасибі прекрасній художниці Віці!). Така моя-моя дівчинка.

Ми багато-багато гуляємо і говоримо про все на світі. Я шукаю для неї санчата, мрію про сніг і світло Різдва. Коли, дасть Бог, приїде Валентин і буде так затишно. Так хочу грудня: тоді вийде ще одна книжка, присвячена доні, із абсолютно казковими малюнками (добра фея Мар'яна Савка мені вже їх навіть показувала!).

Так, я знову починаю мріяти. Бо останнім часом геть розучилася. Учора ми поверталися з прогулянки з подружками - дорослою Ілонкою і маленькою Наталочкою - коло вечірньої туманної річки. Я казала Богу, що тут дуже красиво і що я б так хотіла знову вміти мріяти.

- Мрій, - здавалося, відповів мені Він.

- Але мрії мусять бути закорінені хоч у щось. А, Ти знаєш, те, що відбувається зараз на Сході, вибиває ґрунт із-під ніг. На що обперти свої мрії?

- Закорінюй їх у Мене.

І я буду. Тому що більше так не можу. Боротися з безсилою злістю, котра підкочує до горла щоразу, коли читаю новини. Бабратися з побутом, котрий ніяк не вдається приручити. Нічого не встигати. Снити про війну. І, знову ж, не насмілюватися мріяти. Мені так хочеться, як колись, дякувати за все і безперестанку радіти. Тому що це важливо. Я буду писати про хороше, яке майже розучилася помічати довкола. Нехай вдячність знову повернеться в мої молитви і наповнить їх собою. Бо Він є.