Це був добрий і світлий місяць – не такий повітряний і навдивовижу продуктивний, як січень, та однаково приємний. Найбільшим викликом стала тижнева поїздка Ігоря в Україну – я не лише несамовито скучала за ним, але й заповзялася втиснути в свій графік усі справи, які встигаються, коли ми вдвох, та ще й додати купу позадомашніх активностей, щоби ми з дівчинкою не так сумували. Та скоро я зрозуміла, що це розтягує мій ресурс надто тонко (так і луснути можна!), відклала роботу й навчання (і навіть відповіді на читацькі листи) на кілька днів і просто насолоджувалася нашим дівчачим часом з Дануською. Ми ходили в кіно і на дитячий майданчик (бонус мамі – смачна кава), запрошували гостей, їли смачну піцу в італійській піцерії з місцевими друзями, робили домашні пікніки, багато гуляли, багато читали. А потім приїхав тато – і щастя якось одразу примножилося.