Надійка Гербіш
березня 23 (Сб) 2013, 16:41
Українська письменниця Надійка Гербіш: “Мені снилося, що я - еплівський комп’ютер, в який інсталюють людські почуття”

Українська письменниця Надійка Гербіш: “Мені снилося, що я еплівський комп’ютер, в який інсталюють людські почуття”

Вона з дитинства була пацанкою. Вона часто закохувалася, але не один залицяльник “отримав від неї гарбуза”. Не любить готувати і насправді п'є частіше чай, а не каву :) Колись вчила слюсарів мріяти, а тепер з упевненістю каже: “Я знаю, як пахне справжнє кохання”. Про все це і не тільки - у нашому тет-а-теті
Надійці Гербіш, яка за нещодавно стрімко увірвалася в українську літературу, як нікому підходить слово “тепла”. Недаремно, мабуть, і авторські книги її називаються “Теплі історії до кави” та “Теплі історії до шоколаду”. Хоча за плечима у неї досвід дуже ретельної перекладацької роботи над біографічними книгами Стіва Джобса та Джорджа Буша. :) В особистому житті Надійка проста, відверта, але не з м'яким характером. У ній відчувається певна, я б навіть сказала, чоловіча сила та емоційність... 

- Надійко, давай почнемо розмову з твоєї історії “знайомства” з видавництвом "Брайт Стар Паблішинг", з яким ти зараз тісно і плідно співпрацюєш. 
- “Романтична” така історія. Я тоді якраз вийшла заміж, переїхала до маленького Збаража. Хоча ще навчалася у столиці. Треба було себе чимось зайняти, тому пішла до бібліотеки. Дивлюсь: книга (вже і назви не пам'ятаю), видавництво якої розташоване в Києві. Книга, до речі, була російськомовна. І от я - 18-річна дівчина в ковбойських чоботах, промокла від дощу - прийшла туди, кажу: “От ви видаєте російськомовні книжки, а я із західної України, спілкуюсь і читаю українською, давайте я вам книги перекладу”. Після такого “наїзду” впевнена була, що вже ніхто мені не зателефонує, не візьмуть на роботу :) Але минув місяць... Я отримала дзвінок з видавництва: “Ми тут купили права на економічну книжку Роберта Кіосакі «Багатий тато, бідний тато». Беріться за український переклад”. Відтоді пішло-поїхало. То було сім років тому... 

- І вже через кілька років по тому у цьому видавництві вийшла вже твоя авторська книга “Теплі історії до кави”, а згодом — і її продовження “Теплі історії до шоколаду”. До слова, щодо “кавових історій”. Перечитуючи книгу, не раз траплялися мені дуже схожі між собою (навіть часом ідентичні) абзаци текстів. Це було свідоме повторення певних ідейних моментів? 
- Місцями — так. Я свідомо, наприклад, ставила поряд у книзі історії, написані в один період. Тому що вони були наповнені схожими емоціями. А щодо текстових повторів, то людям завжди запам'ятовується те, що чують (читають) кілька разів. Це - як у фотографії. Доки їхала до Рівного на презентацію, я вивчала тему впливу світла на фотографію. Дуже часто величезну роль для фото відіграє саме світло під кутом, або світло, що звідкись відбивається. Так і у текстах. Часто є такі моменти, коли хочеться, навіть більше — треба закцентувати на чомусь увагу читача.

- Особисто для мене найтеплішою історією до кави стала розповідь про приїзд онуки до бабусі, яка так рідко з нею бачиться. Втім, у твоїх постах в інтернеті я частіше зустрічала згадки про дідуся - “дєда”, як ти його називала. (Вибірки з блогу письменниці http://hudozhnytsya.livejournal.com: “На моє життя найбільший вплив мали три мужчини – мій дєд, мій пастор Петро Сельський і мій коханий чоловік, який займався «моїм вихованням» з того часу, як мені було 15”; “Дєд навчив мене водити машину, коли мені було років 11-12. Але я досі не маю водійських прав”; “Дідусь вчив мене стріляти з гвинтівки з років шести-семи. Я ніколи не грала в більярд, але моя улюблена розвага досі – стрілянина в тирі”; “Пам’ятаю, як він плакав, коли я сильно хворіла, і як радів, коли знову ставала на ноги й переставала кахикати. А ще - як він зав’язував мене в пухову хустку, але так, щоби вузлик був збоку й мені не заважав, і як розповідав усілякі смішні історії, і як їв багато цибулі зі мною за компанію”). Мені б хотілося і про твою бабусю більше дізнатися :) 

- Близько я знаю лише одну бабусю. Мої батьки розлучилися, коли мені було чотири роки. Тому з другою бабусею, по батьковій лінії, я познайомилася буквально нещодавно, однак спілкування у нас вийшло, на жаль, не надто тепле... Бабця ж Надія, яка живе разом зі мною та моїм чоловіком, фактично вплинула на моє життя ще до народження :) Мама була впевнена на всі сто, що у неї народиться хлопчик. І бабця твердо заявила: якщо буде дівчинка - назвемо її Надія. І народилася таки Надія... :) У нас з нею багато спільних рис. Хоча у глобальному сенсі – ми різні. Я маю за честь жити зараз з нею. Вона мене надихає на багато речей. Але є моменти, коли ми досі не можемо порозумітися. Вона по натурі песиміст, а я – оптиміст. Звідси й наші відмінності. Вона, наприклад, дуже переймалася з приводу мого раннього заміжжя. Але зараз часом виглядає, що любить мого чоловіка більше, ніж мене. 

- Можливо, те, що твої батьки чекали хлопчика, вплинуло на твою так звану “нежіночність” ? (З блогу Надійки Гербіш: “До речі, я часто якась дуже недівчача дівчинка. У косметологів не була, шпильки мені скоро набридають, юність провела в геть неформальному вбранні, та й зараз мені найближчий розхристаний ковбойський стиль. Манікюр робила лише один раз у житті – і то було кайфово”Як на мене, зараз ти якраз більше схожа на істинну леді.. 
- Я все одно до кінця не лишилася геть дівчинкою. От, наприклад, їду до Рівного на презентацію книги і розумію, що забула навіть гребінця взяти в дорогу :) Дуже смішно було, коли в інтерв'ю журналу “Країна” мене порівняли з Одрі Хепберн. Мені нудно цим займатися: макіяжами, косметикою... Я не можу витрачати стільки часу на такі от штуки. Звичайно, зараз вже є певне ожіночнення. Завдяки чоловіку. Якщо я раніше ходила в одязі хакі :), то зараз розумію, що моєму чоловіку це не зовсім імпонує. 
До речі, до теми, чому я так любила дєда. Він мені розповідав багато історій про армію, про свою службу. І це, певно, досі якось перегукується з моїм життям. Бо я була для нього в певному роді – салагою :)




- Ти маєш досвід і викладацької діяльності, і роботи журналістом, телеведучою, і у фотографії маєш чималі успіхи. А от якби перестала писати — ким би була? 
- Якби не писала, співала би джаз :) Насправді недаремно кажуть, що творча людина — вона творча у всьому... Мені, наприклад, не треба чогось особливо для натхнення. Щоб до мене прийшла муза, я просто сама її буджу, кажу: “Вставай, пора працювати”. 
На жаль, я часто не досипаю. Це дійсно зараз є проблемою для мене. Коли я перекладала Джобса, то мені снилося, що я еплівський комп’ютер, в який інсталюють людські почуття. 

- Знаю, що ти граєш на музичних інструментах... 
- На клавішах і гітарі. Бринчу :) Це як моя “писанина” (так Гербіш називає свої твори — авт.), це непрофесійна гра. 



- Надійко, розкажи детальніше про твій соціальний проект «Навчити мене мріяти» (з блогу Надійки Гербіш: “Попри те, що я дуже категорична в певних питаннях, я не засуджую тих, що падають і зневіряються – у мене в підлітковому віці часто були суїцидальні думки, я довго не могла позбавитися від нікотинної залежності, а моєму пасторові довелося вислухати від мене сотні сповідей”)
- Це був комплекс заходів “Реабілітуй себе у маленькому місті”. Якось я вчила англійської дві групи в ПТУ. Мені дали слюсарів та електриків, яких треба було навчити англійської мови. “Давайте на будь-які інші теми будем говорити, тільки не про англійську”, - говорили вони мені. Це наштовхнуло мене написати соціальну програму «Навчіть мене мріяти», яку я років з п’ять реалізовувала в ПТУ. Ми разом вчилися долати “комплекс жителя провінції”, тому що я і сама колись з такими проблемами стикалася. До слова, якщо все буде гаразд, програму планую відновити. 



- Ти якось зауважувала, що “християнство для мене – особистий вибір, і я дуже рада, що все саме так”.
- Мій прадід був православним священиком. Я його не знала, але судячи з розповідей, з його фотографій - це та людина, на яку я хотіла б рівнятися. Він служив у маленькому селі на Волині. Євреї приходили до нього і приносили мацу. Він всіляко підтримував міжетнічні відносини з різними людьми. Після війни прадід закінчив духовну семінарію. І став священиком. Мій дідусь – дєд, який був учителем, завжди говорив: “Бог є”. Бог є надзвичайно важливим і в житті мами, адже вона стала місіонеркою (10 місяців, наприклад, провела у Кенії). Незважаючи на всі ці обставини, для мене християнство - це був особистий, свідомий вибір. Певний період у мене насправді було чимало сумнівів щодо того, чи правильне те все, чого нас навчали в церкві. І я сама почала дошукуватися до істини. Зрештою, я повернулася. Тоді я написала в блозі: “в мене випали молочні зуби віри”. Почали рости здорові, вже міцні зуби віри.

- У твоїх книгах практично відсутня ненормативна лексика (що не скажеш про переважну кількість творів українських авторів :)). Взагалі не матюкаєшся у житті?
- Не те, щоб не вживаю ненормативну лексику, але не ЗЛОвживаю :). Переважно, це було при перекладі. Англійські книжки, світські, містять дуже багато таких слів як fuck :) Тому мені доводиться їх вживати. Але українська лайка набагато м’якша, тож і перекладені тексти виходять м’якшими. “It sucks” - було одним із його улюблених слів Джобса. 

- Хотілося б тебе розпитати про сімейне життя. (з блогу Надійки Гербіш: “А у 18 почалося доросле життя – вийшла заміж, переїхала в інше місто, почала сама вести господарство, переклала першу книжку для «БрайтБукс» і започаткувала декілька соціальних програм для молоді в навчальних закладах міста й при церкві”; “Чоловік, до речі, майже на сім років старший – як і мріяла моя мама”; “21-й рік мого життя був супер-сімейним. 10 місяців ми працювали з чоловіком удома, бачилися 24 години на добу й нам це нітрохи не набридло. Я почувалася такою жінкою-жінкою, а ще закінчила бакалаврат, поступила на спеціалітет на бюджетне навчання. Стала власкором «Комсомолки» і відмовилася від посади головного редактора районки на користь сім’ї”). Що для тебе найскладніше у статусі дружини?
- Поступатися своєю свободою. На початку подружнього життя це взагалі для мене була трагедія. Доходило до істерик. І мені від того було сумно, боляче, страшно… Не знаю, як це описати. Але, мені здається, що в стосунках дуже важливе - це вміння поступатися, жертвувати, ставити когось вище за себе. А ще – дуже важливе у сімейних стосунках – це мати почуття гумору :) Нам з чоловіком це дуже допомагає. Втім, наразі я можу впевнено сказати, що сім'я для мене — найпріоритетніша річ у житті. Мені нещодавно запропонували роботу, про яку я мріяла. Але я відмовилася. Заради сім’ї. Заради сімейного щастя. 



- Щодо твого раннього заміжжя. А ніколи не виникало питання: а раптом я зустріну когось іншого?
- Вийти заміж — для мене було дуже нелегким рішенням. У мене була така дивна дитяча мрія: народити самій, виховувати самій дитину і бути незалежною від чоловіків :) Але коли заміж йшла, вже знала - це назавжди, поки смерть не розлучить нас. На початках були думки: чи не поспішила я, чи я прийняла правильне рішення... І зараз мені доводиться спілкуватися дуже з різними чудовими чоловіками. І я об’єктивно розумію, що у світі є набагато більше кращих за мене жінок і кращих чоловіків за мого чоловіка. Можливо, вони насправді не ідеальні, але для когось – найрідніші. Так, як для мене мій чоловік. Я вже знаю, як пахне справжнє кохання… Тому можу відрізнити захопленість від істинної любові. Я вмію зосереджуватися на своєму чоловікові. Я впевнена у його вірності і вірна йому. 



- Читала, що дитяча мрія в тебе була мати п'ятірко дітей.
- Зараз я вже не впевнена, що готова мати стількох дітей :) Хоча трійко діток хотілось би мати своїх, а ще двох - всиновити/вдочерити. Звичайно, будуть, коли Бог дасть. Ми чекаємо. 



- Треба, мабуть, дозріти до батьківства…
- Так, мабуть. Хоча чоловік був готовий з самого початку. На відміну від мене. Але ми обоє проти абортів у будь-якому разі. Тому якби до цього часу Бог дав би нам дитятко, ми були б тільки раді.

- Чи любиш готувати? Яка коронна страва?
- Не люблю готувати, відверто кажучи… У мене виходять добрі кекси :) Люблю готувати щось простеньке, швидке. Не зовсім розумію концепцію приготувань страв протягом трьох годин. Навіщо витрачати на це час?

- Знаю, що в тебе біля дому чимало квітів росте. Ти сама за ними доглядаєш?
- У дитинстві – дуже любила. Тепер, щоправда, тим бабуся займається… Хоча ось нещодавно студенти мені подарували вазон, який я назвала «Аво!» (так моя студентка каже, коли дивується). І, мабуть, тому, що він подарований з любов’ю, він дуже швидко виріс. А після того одна з моїх читачок привезла на презентацію книги у Києві насіння прянощів, які я відразу розсадила. А ще є вазон-рослина, яку мені чоловік подарував, коли ми тільки почали зустрічатися – їй уже близько 10 років.

Під час презентації своїх книг у Рівному
Під час презентації своїх книг у Рівному

Під час презентації своїх книг у Рівному
Під час презентації своїх книг у Рівному


- І наостанок: трохи меркантильне питання. Скільки ти зараз заробляєш і що для тебе є розкішшю?
- Ой, дуже багато речей є для мене розкішшю… Згадала смішний випадок з однієї презентації, де мені сказали: “От це зараз ви такі прості, відкриті. Побачимо, як ви будете говорити, коли пересядете в Мерседес”. Наразі в мене є тільки велосипед :) І я їжджу громадським транспортом на роботу. Щодо заробітків... Зараз почало приносити прибутки роялті – книжки. Часом - фотороботи. Переклади. Зі світу по нитці. Загалом за місяць назбирується до 2-3 тисяч гривень :) Я б не сказала, що гроші є для мене самоціллю. Але нині я почала розуміти, що все ж таки є сім’я, потрібен дім. Ми не маємо з чоловіком власного житла. Ми не подорожуємо разом (я їжджу за кордон тільки у відрядження)… Тому щось хочеться змінювати. І у фінансовому плані зокрема. Хоча нині я можу твердо розвіяти міф, що молоді популярні письменники відразу стають мільйонерами :)
Мітки:
  • Фотовиставка “Весна і Жінка” у Тернополі
  • Збаражчанка перекладає мемуари Буша
  • Інтерв'ю Високому Замку: «Пишу всупереч тому, що відбувається навколо»
  • ChristianTrade’s European Book of the Year Award Goes to Inspirational Ukrainian Crossover Title, Warm Stories for Coffee Time
  • Надія Гербіш – про “Теплі історії”, Стіва Джобса та повагу до жінок

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014