Надійка Гербіш
вересня 29 (Пн) 2014, 12:42
Інтерв'ю Високому Замку: «Пишу всупереч тому, що відбувається навколо»

Відверта, зі щирою усмішкою й добрими очима, письменниця Надійка Гербіш огортає теплом усіх, хто потрапляє в її орбіту.

 

 

Тож не дивно, що її “Теплі історії...” розлітаються в книгарнях наче гарячі пиріжки – у нелегкі часи читачам хочеться зігрітись бодай добрими розповідями. Надійка Гербіш розповіла кореспондентові «ВЗ» про свою нову книгу «Найважливіша знахідка», про донечку і родину…

- «Найважливіша знахідка» була написана рік тому, коли була вагітна донеч­кою, – почала розмову Надійка Гербіш. – Вона дуже тепла, осіння… Це третя книжка про мишенятко, всього їх буде чотири.

- Як змінило вас народження донечки?

- Почала значно менше всього встигати – з одного боку. З іншого – стала набагато щасливішою. Не можу сказати, що світ перевернувся, яким його бачила, таким і продовжую бачити, але дуже поглиблено. Додалася яскравість, насиченість. Подруги дивуються, як я можу зараз писати, адже Дануся ще зовсім маленька… Насправді я багато чого не встигаю, але встигаю найважливіше. Дитина і творчість від цього не страждають, але страждає дім. Не завжди можу вчасно поїсти, але розумію, що це – не головне. Прибрати в хаті зможу якщо не зараз, то через тиждень. Є речі важливіші, в які варто вкладати свої сили щодня. Це й намагаюся робити. Але не всім це подобається.

- Ви живете у Збаражі – невеличкому містечку на Тернопільщині. Ніколи не було бажання переїхати у якесь більше місто – Львів чи Київ, наприклад?

- Я виросла в Тернополі. У Збаражі живу останні вісім років – після заміжжя. Вчилася в Києві. Були думки з цього приводу і, можливо, з часом ми змінимо місце проживання, але зараз нам комфортно і затишно там. Проте це не те місто, про яке можемо сказати, що ми тут осіли і житимемо завжди. Просто зараз склалися певні обставини – там живе моя бабуся, ми живемо з нею, ми їй потрібні. На кожну пору життя є якісь пріоритети. Є певні фактори, які зумовили наш вибір. Ми вчимося бути щасливими там, де ми є.

- Як у такий тривожний час вам вдається писати теплі і добрі тексти? 

- Пишу якраз всупереч тому, що відбувається. Свої «Теплі історії…» я писала тоді, коли перекладала спогади Джорджа Буша. Ця книжка складна термінологічно, і було обмаль часу, щоб зробити цю роботу.  Зміст книги дуже складний, емоційно було важко. Свого часу мама намагалася мене огородити від перегляду відео про те, як падають хмарочоси-близнюки. Перекладаючи тексти Буша, я не могла цього уникнути, треба було подивитися, адже не знала, як перекласти слово «осипаються», тому треба було знати, як це виглядає. Було у Буша і про тортури – в Америці це називається «розширені техніки допиту» – скажімо, імітація утоплення, дуже страшна тортура. Багато було у тексті про терористів, про економічні події, про сферу охорони здоров’я, заморожені ембріони… Було дуже складно це перекладати. Книги, які перекладала,  були змістовними, глибокими, але містили багато негативу. Хотілося від цього втекти, тому і почала писати «Теплі історії…». Мені закидали, що, мовляв, це надто солодко, що життя складається не тільки з цього. Так, життя складається не тільки з цього, саме тому потрібно трохи тепла.

- Форум видавців у Львові теж відбувся всупереч подіям... Які ваші враження від нього? Що придбали, кого зустрічали?

- Дуже добре, що Форум відбувся – водночас всупереч і завдяки. Най­яскравіше враження – стрічка Фейсбуку ожила і ходить вулицями Львова, бачиш навколо живі аватарки. Відразу присутня і картинка, і аудіоряд. Найбільше книжок купили для донечки – майже всі дитячі: Катерини Бабкіної «Гарбузовий рік», Володимира Вакуленка-К. «Татусева книга» та ще кілька. В основному книги “Видавництва Старого Лева” та А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Га. Дві дорослі – Богдани Матіяш і мемуари Юрія Луценка.

- Читаєте зараз, в основному, для донечки. А є час на читання для себе?

- Читати часу вистачає. Я годую донечку – читаю. Перечитую книги, які читала раніше. 

- Крім читання і хатніх клопотів, чи є заняття для душі?

- Крім писанини, є велосипед.  У нас із чоловіком велосипеди для кантрі-трекінгу, з хорошою амортизацією. Вибратися на велосипеді вдається не часто, але уже як вдається, то це справжня насолода!

- Як уявляєте майбутнє своєї донечки? У якій країні вона житиме?

- Я мрію. Про те, щоб вона стала художницею. Але знаю, що Бог має для неї кращий план, ніж я. В якій країні вона буде жити, не знаю. Якщо це буде Україна, то на той час, коли Дануся буде дорослою, я не впевнена, що наша країна буде такою успішною, як нам хотілося б. Для мене найважливіше – дати доні внутрішній якір, хочеться її навчити любити людей і бути щасливою. Звісно, є моменти, коли нам боляче і неприємно, але мусимо показувати донечці, що  любимо людей, адже дитина усе розуміє і всотує у себе.  

- Чоловік вас підтримує?

- Так. Він інженер, але ми з ним однодумці, у нас однакове світобачення. Він не дуже любить читати. Тобто мої книжки він читає, а ті, які я перекладаю, ні. Можуть бути розбіжності суто побутові: наприклад, я хочу штори червоного кольору, а він – синього... 

- З появою донечки ви не перестанете писати для дорослих?

- Не перестану. Зараз пишу книгу есеїв «Дорога, радіо і дощ». Вона складна, болюча, але, думаю, з того вийде щось добре.





Досьє «ВЗ»

Надійка Гербіш – письменниця, перекладачка, журналістка. Народилася 12 грудня 1987 року у 

м. Збаражі Тернопільської області у родині вчителів. Росла в Тернополі, де закінчила класичну гімназію, гуманітарний ліцей при Тернопільському експериментальному інституті педагогічної освіти. У 2010 році отримала диплом Київського національного лінгвістичного університету за спеціальністю «Англійська мова та література». Першими книжками стали дитячі антології «Зимова книжка», «Різдвяна чудасія», «На Великдень» та дві аудіоказки від дитячого журналу «Пізнайко». Далі були дорослі й підліткові: антологія «Озброєні словом», повість «Художниця». Популярність здобули «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду». Викладає у Тернопільському коледжі університету розвитку людини «Україна».  Заміжня, виховує доньку.

Мітки:
  • Інтерв`ю журналу "Країна"
  • «Теплі історії» до кави і шоколаду стали бестселерами несподівано для авторки
  • Надійка Гербіш мріє про трьох дітей і власний будинок
  • Надія Гербіш – про “Теплі історії”, Стіва Джобса та повагу до жінок
  • Теплі історії до кави

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, rights management, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Греція, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, труднощі перекладу, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014