Надійка Гербіш
березня 18 (Пт) 2016, 15:28
Надійка Гербіш: «Пищати й підстрибувати мають, передусім, маленькі діти. Але й дорослі мами можуть теж»

«Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду» Надійки Гербіш одразу стали національними бестселерами. А останнім часом письменниця зі Збаража тішить ще маленьких читачів.

Нещодавно у Надійки Гербіш з’явилася нова книжка — «Мандрівки з Чарівним Атласом: Венеція». Не так давно письменниця замешкала у польському Лодзі, де вивчає питання інтеграції біженців. Тож поспілкувалася з нею про інше місто та нову книжку.

Усі ми дорослішаємо

— Почнемо з умов. Як змінився спосіб життя після переїзду в Лодзь?

— То не стільки переїзд, скільки тимчасове замешкання: я вступила до магістратури Лодзького університету, тож була потреба тимчасово оселитися в цьому місті. І якщо перші місяці мені до сліз сумувалося за тихими вуличками рідного містечка, нині я трохи призвичаїлася до життя «великого міста» й намагаюся максимально користати з його переваг. Університет, музеї, басейн, красиві доглянуті парки, продумані й цікаві дитячі майданчики – в переліку того, що розмальовує наші будні тут.

— Це місто — розвинений культурний центр, що варто було б запозичити Тернополю з його практик?

— Мені здається, критично важливу роль грають найдрібніші деталі: наприклад, огорожа з хвірткою довкола всіх дитячих майданчиків, щоби жодна собачка не надумала побабратися в дитячій пісочниці. Маленькі столики й кріселка з розмальовками, олівцями й красивими дерев’яними іграшками в кожнісінькій установі — від магазинів до банків. Один день у тиждень — безкоштовний вхід у музеї (кожен музей має окремий день). Грубо кажучи, максимальна турбота про комфорт кожної людини: і заклопотаної мами, яка вирішує замість сидіти вдома кудись іти з дитиною, і студента, і літньої бабусі, що часто ходить містом зі спортивними палицями. Кілька разів на рік ціни відчутно падають буквально на все — і на книжки зокрема. Може, тобі здається, що я не зрозуміла питання, адже ти говорила про Лодзь як про культурний центр… Але, думаю, люди охочіше думають про культуру, коли хтось уже подбав про їхній комфорт.   

— Ти мені завжди асоціюєшся з бешкетливим дівчам, а тепер студіюєш питання інтеграції біженців (а це дуже поважно). Як впливає на тебе навчання?

— Бешкетливе дівча часом бере на пари свою малечу, яка, наприклад, може почати вигукувати «Бодяня! Бодяня!», коли викладач візьме в руки крейду й почне малювати по дошці… Невже ж не очевидно, що малювати по дошці має Богдана, а не якийсь дорослий дядя в дорогому костюмі?.. А якщо серйозно, всі ми дорослішаємо. Хтось стає нестерпно серйозним і зосередженим на власних здобутках, хтось шукає «дорослі», але дуже цікаві способи робити світ хоч трохи кращим. Думається, що займатися інтеграцією біженців — якраз із тої, другої, категорії. Це питання дуже на часі саме зараз. Воно важливе та надзвичайно цікаве. Дбаючи про комфорт біженців і переселенців, ми дбаємо і про власну безпеку. І про формування культури. І про зменшення градусу «мови ненависті» довкола. Тут переплелося дуже багато всього. Але те саме, як ти кажеш, бешкетливе дівча, інколи пищить і підстрибує, відкопавши щось нове і цікаве. Ну а маленька «Бодяня» повторює й собі. Очевидно, чому — пищати й підстрибувати мають, передусім, маленькі діти. Але й дорослі мами можуть теж.

— І наслідок: яким чином тобі вдається організовувати час, щоби встигнути писати, бути мамою, вчитися, фотографувати...?

— Ігор! Я не знаю, як краще відповісти. Він теж працює і вчиться, і залишається з Богданою, коли я йду на пари. Без його допомоги мені вряд чи вдавалося б хоч щось. Ну і постійна мотивація. Мені дуже цікаве все, чим я займаюся. А дитина — весь час поруч, вона росте в цій атмосфері. І, мені здається, то найкраще виховання, розвиток і все таке.

Чарівний атлас Надійки

— У твоїх книжках багато вражень. Описаних так, що відчуваєш себе у місці, яке ти описуєш. Є певна методологія «консервування» спогадів та відчуттів?

— Я багато фотографую і веду блоґ. Очевидно, я не записую всього. Лише «гачки», нотатки, які можуть з легкістю повернути мене в якусь місцину. Вони – мій Чарівний Атлас.

— І взагалі про мандрівки. У тебе їх завжди багато: як маленьких, локальних, так і масштабних. Розкажи, як до тебе приходить дух подорожей. Які зараз твої улюблені місця для прогулянок?

— Він постійно присутній, я з ним живу. Особливо гостро хочеться вирушити кудись дуже далеко восени й навесні. Тоді, як у Толкіна, пам’ятаєш, прокидається всередині щось від Туків, і «хочеться побачити могутні скелі, і почути, як шепочуть ялини й водопади, дослідити печери, і носити меча замість палиці…» Улюблені місця — зараз і завжди — подалі від «цивілізації». Тут є чимало лісів-парків, і я дуже за це вдячна.

— Про Венецію. Як виникла ідея «Мандрівок з Чарівним Атласом: Венеція»?

— Завжди важко відслідкувати, як виникає ідея. Але це точно було після того, як ми повернулися з двотижневої подорожі Італією (ми були втрьох, не знаючи в цій країні нікого, бронювали житло в місцевих мешканців і купували квитки на потяги — то була справжня пригода). Може, тоді, як я розгрібала свої фото-архіви звідтіля, і зрозуміла, що хочу розповісти Данусі про цю мандрівку не просто однією роздрукованою фотографією, а якось зібрати докупи враження і легенди, і зробити то дуже красиво…

— Чому саме це місто? Пригадую, ви їздили туди всією родиною і ти встигала не тільки провести час із сім’єю, але й сама подосліджувати місцевість — як вдається все це поєднувати? Що саме було у Венеції такого, що захотілося написати книжку?

- Байки. І таємниці. Ну і ще власні поруйновані стереотипи. Наприклад, я довідалася, що Венеція насправді – дуже зелене місто, хоча майже жодна з фотографій, які можна нагледіти будь-де, не розкаже тобі цього. Колись це світле місто переживало період окупації, і мені хотілося розказати українським читачам, як венеціанці пройшли цей період, як перемогли. Там чимало секретів. І дізнавшись про них, не хотіла тримати їх лише для себе.

— Розкажи, які атласи ти розглядала у дитинстві.

— На стіні висіли дві великі мапи: світу й України. І я дуже любила їх розглядати.

— Так розумію, що це буде серія. Уже знаєш, у яке місто помандруєш книжково наступного разу?  

— Наступний рукопис уже завершений і полетів у видавництво. Мені він писався ще більш захоплено, ніж той, що про Венецію. І тут я пищала й стрибала від радості нових відкриттів. І навіть їздила у найбільшу академічну бібліотеку Польщі (вона в Лодзі, хіхі), щоби перевірити деякі свої знахідки. Місто поки не назву, хай буде хоч якась інтрига. Проте, ось маленький спойлер — там буде трохи про вікінгів…

Спілкувалася Анна ЗОЛОТНЮК

Джерело


Мітки:

Мене звуть Надійка.
Письменниця і перекладачка,
пригодошукачка і мандрівниця.
Закохана дружина і
щаслива мама маленької дівчинки.
Полюю за натхненням
і з радістю ним ділюся.
Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
Нові книжки
Мітки
100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, rights management, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Греція, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, труднощі перекладу, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
Follow
Підписатися на розсилку
Visited map

visited 15 states (6.66%)