Надійка Гербіш
липня 06 (Ср) 2016, 00:37
"20 хвилин": Історичні травми треба проговорювати, вважає письменниця Надійка Гербіш
Як в сусідній Польщі турбуються про збереження кожної етнічної культури та історичну пам’ять, розповіла письменниця Надійка Гербіш.
Надійка Гербіш - відома письменниця зі Збаража. Пише вона і для дорослих, і для дітей. Днями вона завітала до Тернополя із презентацією своєї книги "Мандрівки з Чарівним атласом: Венеція". В книзі є момент, коли двом діткам розповідають, що насправді місто Венеція не завжди було веселим та сповненим розваг. Був і сумний період окупації, коли місцеве населення мусило миритися із присутністю австрійських військ. Однак венеціанці не здавалися, натомість за кожної нагоди використовували абревіатури, котрі нагадували їм про нездоланність Світлої Республіки (VV – Viva Venezia, VE - Vittorio Emanuele) у, скажімо, місцевій архітектурі – кованих завитках поручнів на мостах тощо.
Надійка останні дев’ять місяців провела у польському Лодзі - там вона навчається на магістратурі, пише роботу про інтеграцію біженців. Неодноразово письменниця розповідала, що мешкає в будинку на території колишнього єврейського ґетто. Тож про те, як берегти історичну пам'ять, який досвід можна перейняти у сусідів-поляків та про те, як Україні пережити свої історичні травми, "RIA плюс" поспілкувалася із авторкою.
 
- Надійко, яка політика збереження історичної пам’яті у Польщі? Навіть на прикладі того ж ґетто в Лодзі?  
- У Польщі задля збереження пам’яті про Голокст робиться чимало. Той-таки Лодзь - це місто чотирьох культур: німців, поляків, євреїв та росіян. Щороку проводяться відповідні фестивалі, є окремі кнайпи, де вам запропонують меню з типовими стравами усіх чотирьох народностей. Є Центр чотирьох культур. Єврейське питання поставлене досить гостро. Час від часу відбуваються тематичні виставки, обговорення. Інколи на стінах старезних будинків у колишньому ґетто можна помітити зображення дітей в одязі воєнної епохи.Довкола всієї території ґетто є таблички, які схематично показують його історію. В центральному музеї Лодзя, тому, що розташований біля славнозвісної «Мануфактури» (власне, його ще називають Лодзьким Лувром) зберігається багато картин і навіть золотий «Оскар», упольований котроюсь представницею давньої євреїв Познанських, яким належав і палац, і фабрика. Свого часу Лодзь був індустріальним центром, тамтешні ткацькі фабрики обшивали Європу та царську Росію. Власниками багатьох фабрик були євреї. Отже, в цьому музеї є зала, де зображено, яким Лодзь був колись. Очевидно, що історія ґетто не залишилася поза увагою. Тепер Лодзь – центр польського кінематографу. Мені довелося побачити, як знімали два фільми на тему Голокосту – зовсім по сусідству з нами, на території ґетто.
- Декілька днів тому у Львові невідомі облили фарбою пам’ятник у вигляді менори. Чи є прояви антисемітизму в Польщі?  
- Слово «жид» досі вважається образливим. Це особливо помітно на прикладі стосунків між двома місцевими футбольними клубами. Точніше, їхніми фанатами. У Лодзі є два футбольні клуби: Widzew та LKS. Відзев-ці часто малюють огидні графіті на стінах будинків, де замість літери «К» з’являється єврейська зірку вкупі з образливими словами про «жидів». Не хотілося би їх повторювати, однак українцям ці слова будуть зрозумілі – російська лайка доволі інтернаціональна.  
- Наскільки у Польщі говорять про сам Голокост? Як сприймають цю сторінку в історії свого народу поляки? Адже в Україні побутує міф, що наші сусіди вже давно пережили досвід пробачення і прощення. Яке твоє враження?  
- Ми часто говоримо зі студентами з різних країн про досвід воєн – така наша магістерська спеціалізація. Часто зачіпали й Другу світову, і питання Голокосту. Звісно, багатьом студентам властиві високі ідеали, вони щиро обурюються, як ТАКЕ можна було допустити в час відносної цивілізованості. Вони болісно реагують на твердження, начебто й поляки долучилися до трагедії євреїв. Цю тему взагалі намагаються обійти стороною, особливо коли її піднімають при студентах з інших країн. Пам’ятаю, як одна дівчинка сказала, що війна – це щось таке, чого ніколи не можна осмислити раціонально. Що більшість злочинів не були спланованими, а радше ситуативними, «виживацькими». Хоча від цього, звісно, не менш жахливими. Хотілося б думати, що в Польщі немає расизму. але він є всюди. Однак багато юних студентів зі зворушливо високими ідеалами й гарячим патріотизмом поки не готові це визнавати.
- Що цікавого дізналася про місце, де тепер мешкаєш?  
- Якщо я правильно запам’ятала всі ці перекази, то Лодзьке ґетто було другим за розміром у Європі після Варшавського. В голові не вкладається, що в одну мить люди прокинулися огороджені колючим дротом, без жодних шансів повернутися до звичного життя. Війна не прийшла зненацька, але євреї разом з поляками віддано воювали, щоби захистити своє місто. До поразки неможливо підготуватися. Дружини з дітьми продовжували вести – відносно – звичне життя, працювали, вчилися, навіть попри сумні новини. Так само, як ми продовжуємо співжити з щоденним болем новин зі Сходу. А одного ранку вони прокинулися – а життя безповоротно змінилося. Часто зачіпають тему доволі неоднозначної постаті керівника Лодзького ґетто. З одного боку, його можна назвати колабораціоністом, зрадником – він сприяв тому, щоби мешканці ґетто працювали на фабриках, які забезпечували військові потреби фашистської армії. З іншого – це зберегло життя величезній кількості євреїв. Когось згодом однаково знищили, але було й чимало таких, чиї нащадки виїхали до Ізраїлю. Наскільки це було тоді правильним? Ким вважати цього чоловіка? Вряд чи тут є однозначна відповідь. Неподалік від місця, де ми з сім’єю мешкаємо, проходить центральна магістраль, по обидві боки якої розкинулося ґетто. Німці мусіли залишити собі ту вулицю як стратегічно важливу. Тобто, якщо раніше люди поселялися в сусідніх будинки, щоб бути ближче до родини, то тепер ця магістраль безповоротно їх розділяла. Чи навіть якщо хтось в момент поділу просто пішов до когось у гості, то змушений був залишитися там. Це було два різних ґетто в межах одного міста. Родини, друзів розділили і, переважно, назавжди.  
- Чи важливо, на твою думку, українцям займатися збереженням такої історичної пам'яті? Чи це взагалі актуально для нас зараз? Ми готові говорити про таку сторінку як Голокост як про трагедію частини нашого народу?  
- Поляки в певному сенсі встигли реабілітуватися після своїх історичних травм. Узагалі, їхня країна шалено змінилася за останнє десятиліття – вона вже геть інша! Поляки однаково доволі закриті – це помітно особливо в порівнянні з іншими європейцями. Однак ми ще закритіші. Поляки вже встигли проговорити якісь свої травми, а Україна досі живе ними. Старі рани ятряться, а поруч уже кровлять нові. Ми так і не мали шансу реабілітуватися, спокійно пережити післятравмовий період, просто відпустити старі жалі. Тут прогарцювали обидві світові війни. Радянські чистки, злиденні дев’яності, розчарування людей в «помаранчевих» ідеалах після революційного піднесення, нестерпно жорстокий розстріл Майдану… А тепер і бої на сході. Ми навіть дороги не встигли зробити... Тут не треба нікого звинувачувати, бо той біль, який сидить всередині кожного, нікуди не дінеться сам собою. У нас навіть в генетичній пам’яті стільки воєнного болю. У мене самої дуже багато «спогадів» про час, в якому я навіть не була. Але ми так часто про це говорили вдома, що ці спогади стали й моїми теж. А назагал всюди надзвичайно багато болю, з яким ніхто не попрацював – ні в школах, ні вдома, ніде. Ми мусимо пройти той етап, бо розвиватися, доки є незавершена війна, не вдасться. Трохи покращиться ситуація на Сході – будемо лікувати травму Майдану, а тоді, може, знайдемо час і на старіші травми: у тому числі подумати про Голокост і євреїв. Зараз більшість із нас просто не готова до цього. З іншого боку, чим скоріше ми знайдемо в собі мужність заглянути історії у вічі, тим більше в нас шансів почати відбудову в правильному руслі.
Мітки: Польща
  • Венеційська субота разом з Надійкою Гербіш, Богданою Бондар та «Чарівним Атласом»
  • Тернопільська письменниця презентувала книгу, яка навчить малечу рахувати
  • ЖОДТРК. Про Профі. Надійка Гербіш, відома українська письменниця
  • Надійка Гербіш розповіла про їжаче Різдво

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014