Надійка Гербіш
вересня 24 (Сб) 2016, 13:29
Інтерв'ю "Погляду": «Добре там, де є ми, де є найближчі, де нас багато», — Надійка Гербіш

Gerbish3

Передумовою до цього інтерв’ю була думка про читача: як спровокувати його на позитивну емоцію, як відірвати від недобрих новин, виставити координати для позитивного ставлення до оточення. Допомогла істина, що "в темні часи добре видно світлих людей”. Зразком такого "світила” у моєму колі знайомих є письменниця збаразького походження Надійка Гербіш. Даруйте за суб’єктивний підхід до створення матеріалу. Сподіватимуся, що місію виконано:)

— Надійко, можна звертатимуся до тебе на "ти”? До речі, які форми звернення до тебе сприймаєш з приємністю?

— Тільки на «ти»! І Надійка :). Це справді дуже «моє» ім’я: натомість інші його варіації не дуже резонують із тим, як себе відчуваю.

— Мої батьки навчили мене казати до них на "Ви” і пошепки:) Як було з цим у тебе і як привчаєш Богданку?

— Демократія правила в цій родині вже давно, тож батькам не доводилося особливо напружуватися, щоби навчити мене називати їх на «ти»: так мама називала своїх батьків, а дідусь – свого батька, який по смерті дружини якось сказав синові: «А чому ти до Бога на «ти», а до мене – на «Ви»?» Прадідусь був учителем, а після приходу радянської влади, яка заборонила говорити в школах про Бога, пішов у священики. Тож нонконформізм і протиставлення звичним канонам поведінки було для нього цілковито природнім.

У чоловіка ж, навпаки, до батьків говорили на «ви», і зараз ми замислюємося, як навчити Богданку говорити до бабусі (чоловікової мами) «ви», коли щодо іншої бабусі, дідуся і прабабусі вона послуговується іншою, єдино знайомою їй поки, формою звертання…

— Коли спостерігаю за твоїми постами у Facebook, часом здається, що живеш в іншому вимірі: яскравішому, спокійнішому, радіснішому, ніж той, який спостерігаю за власним вікном. Архітектура світла твого внутрішнього світу, як різдвяний будиночок з американських фільмів. Як підключитися до "району електричних мереж” Надійки Гербіш?:)

— Мабуть, як і в мого прадідуся, тут два основні чинники: віра в Бога і внутрішній нонконформізм. У «моєму світі» теж достатньо випробувань і турбот, я (просіюючи через густе сито, і все ж) стежу за новинами світу зовнішнього, однак закорінення у віру в Бога, який любить і турбується, який ніколи не підведе, мене також дуже сильно заземлює (чи занеблює?) в радість. Інколи то радість усупереч зовнішнім обставинам, але частіше – мотивована глибокою вдячністю за тих і те, що мене оточує. Я звикла зосереджуватися на дрібницях, вихоплювати миттєвості, а тоді закорковувати їх у спогади й носитися з ними, як із шоколадними цукерками у всіх кишенях наплічника.

Знаєш, інколи чоловік, читаючи у блозі мій теперішній щотижневий проект «100 днів літа», вигукує: «Слухай, ну я ж там був! Але для мене то був будень, а для тебе – вервечка чудес». Він мене наче тим підколює, але сам не раз зізнається, що хотів би «побачити світ отак».

Gerbish4

— Надійко, в яку епоху тобі б хотілося причалити "кораблем часу”, якби це було можливо? Як би організувала там свій побут?

— Наша мені подобається. Може, тому, що я дуже ціную теплу воду в крані і можливість фотографувати скільки захочу й купувати багато нових книжок, але більше, мабуть, тому, що не маю якихось романтичних заблуджень щодо інших. У цьому світі з дня гріхопадіння було неспокійно, земля давала терен, усе таке. Завжди доводилося багато працювати, долати труднощі, часто боротися з собою, відстоювати свою територію, добувати хліб і мудро його ділити з найближчими і випадковими знайомими. Але захоплена світом Лори Інґолс Вайлдер (колись я запоєм прочитала всі 9 томів її чудесної біографічної розповіді про побут і любов до життя американських першопрохідців), може, хотіла хоч би трошки засмакувати світ, де жоден електричний ліхтар не розмиває мерехтіння мільярдів зірок над неозорими преріями, де всі відходи лише «еко-еко», де кожна пригода – справжня, а ніжність стосунків загострена самотністю маленької родини, що відчайдушно наважилася протистояти буревіям, снігам, холоду – зрештою, усім стихіям, усім диким тваринам, усім примхам Дядька Сема (зневажливе прізвисько американського уряду), готова заприятилювати з корінними американцями й створити нові винаходи, не переходячи, однак, межі «еко-еко». Ще мені подобається, що в тодішніх англо-саксів побут був налаштований відчутно краще, ніж навіть у дуже чистоплотних українців аналогічного періоду. Вони нікому не належали й мали дуже міцну внутрішню потребу подбати про свій комфорт.

 — Що зараз впливає на твоє сприйняття світу?

—  Дитина і її світ, наші мандри, наші з чоловіком мрії, люди – дуже багато людей – з якими нам доводиться перетинатися, проблема біженців і переселенців, бажання зберегти світ чистим, філософія wild and free, ідеї нових книжок, які зринають у ці періоди…

— Цікаво, про що і для кого зараз пишеш? Хто твої літературні персонажі? Які конфлікти\філософію закладаєш у свої твори?

— Саме закінчую книжку есеїв про радість для «Свічада». У ній літературні персонажі – переосмислені, осучаснені, пережиті біблійні герої. Продовжую серію «Мандрівок з Чарівним Атласом», де двоє дітей, уже знайомих українським читачам, Лука і Терезка, а ще їхній дідусь та нові друзі потрапляють в дивовижні міста і дізнаються дуже багато цікавого про історію, географію, мистецтво, світ навколо та про себе самих.

Gerbish111

— Які книги читаєш?

— Переважно – дитячі та довколонаукові (це визначається малою дитиною і тим, що довчаюся на польській магістерці). За літо прочитала лише три книжки поза тим – «The Power of Play: Learning What Comes Naturally» (надзвичайно чудова!), восьмий том про «Енн» Люсі Монтгомері-Мод – найболючіший, бо дуже резонує з нашими реаліями, «У пустелі й джунглях» Сенкевича (хороша дуже, але в світлі сучасних уявлень про світ сильно там помітна так звана white supremacy, особливо коли йдеться про «зневажену гідність білої людини», стереотипний поділ маскулінності-фемінінності – бездіяльна роль дівчинки видається доволі нудною, ну й, звісно, притаманний для поляків гонор і винищування своєї «польської крові», а ще типово католицька подача християнства; остання, правда, висвітлена дуже м’яко і красиво). Почала читати «Mere Christianity» Льюїса і «Як говорити з дітьми про мистецтво ХХ століття» — обидві просто розкішні.

— Що ти загалом думаєш про місце інтелектуала в подіях сьогодення? Що робити письменникам? Приміром, говорити про політику\не брати в цьому участі?

— Розмови про політику неуникні, хай як би навіть хотілося залишатися заховатися в мушельку і залишитися осторонь. Особливо, коли потрапляєш за межі Батьківщини і мусиш відповідати на шквал дуже гострих питань.

— А що, якби у Верховній Раді утворилася "Літературна партія” у складі провідних вітчизняних письменників?

— Я б за неї не голосувала.

 Знаю, ти нещодавно побувала вдома. З моменту твого від’їзду в Польщу твоє рідне місто Збараж змінилося?

— Воно потрошку оновлюється, навіть замок оновив свої експозиції, що дуже-дуже потішило (мені за стільки років страшенно набридло водити гостей і повторювати ті ж історії, тож бувало таке, що я відправляла гостей у замок, а сама залишалася чекати в призамковому парку). Очевидно, його розбудовують не так інтенсивно, як ті ж таки польські містечка, але це зрозуміло. В України ще кровоточить багато ран – зокрема, війна й непереможена корупція.

Gerbish2

— Справді "добре там, де нас нема”?

— Знаєш, я так і не змогла зрозуміти, що мається на увазі в цьому вислові. Але якщо розуміти буквально – то ні, не згідна. Добре там, де є ми, де є найближчі, де нас багато. Дуже добре вдома.

— Життєві і творчі перспективи змінюються у плині часу. Наскільки трансформувалися твої переконання з моменту початку роботи з літературою?

— Чесно кажучи, не сильно. Стиль розвивається і змінюється, жанри теж, але основні ідеї залишаються тими ж, якими були з дитинства: писати в радість собі і для натхнення іншим.

— І наостанок: "Слідкуючи за твоєю творчістю, легко з’ясувати про ставлення до Бога. Як вважаєш, у творчості письменник розмовляє з Богом чи через письменника Бог говорить сам із собою?”.

— Думаю, що якби Богу не хотілося мати співрозмовника в особі людини, Він би її просто не творив… Тож спілкування з Богом у творчості, спілкування на щодень – дуже важливе. Також зауважую, що в своїх текстах говорю не лише з Богом, але й із собою.

— Рідко інтерв’ю приносять мені стільки світлого щастя. Дякую, Надійко! Світи!

Автор: Ірина Юрко.

Фото з приватної галереї Надійки Гербіш.

Джерело: Погляд

 

Мітки:
  • Арт-терія 173. Надійка Гербіш
  • Арт-терія 51. Надійка Гербіш
  • ЖОДТРК. Про Профі. Надійка Гербіш, відома українська письменниця
  • Надійка Гербіш розповіла про їжаче Різдво
  • «Теплі історії» до кави і шоколаду стали бестселерами несподівано для авторки

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014