Із тиші, що всередині, колись витчеться зернятко. Із зернятка – паросток, із паростка – пагін. Із нього колись виросте дерево, з дерева – ліс. У лісі будуть бедрики й вивірки. У лісі буде ставок, а там – лебеді, жабки, товстолобики, водяні лілії. У лісі буде сонце і вітер, туман і дощ, паморозь і сніги. У лісі лягатимуть стежки, цвістиме ружа, ростимуть гриби й мох, набиратимуться силою квіти і трави, туди приходитимуть люди. І всім їм там буде добре. А поки всередині немає нічого такого; є тільки тиша. Однак я чую, як у тій тиші відлунює шелест листочків, дріботіння дощу, плескання хвиль, хрускіт гілок, щебет пташок і тупотіння малих невтомних ніг. І ще багато чого у ній чую, бо ця тиша лагідна і немовчазна, набубнявіла і простора.