З чого усе почалося? Що стало для Вас вирішальним поштовхом? Якщо чесно, вже навіть не пам’ятаю. Здається, я хотіла писати з того часу, як мама вперше показала мені книжку. Редактор гімназійної газети випадково дізнався, що я «пишу», і надрукував якісь кілька уривків. Потім – через кілька років – наречений, який був змушений вислуховувати всі мої свіжі тексти, запропонував віднести їх у якусь редакцію. Я вибрала один і віднесла одразу в дві газети – обидві прийняли і навіть запропонували співпрацю. Так, у 16 років, я почала писати для газет, а згодом тексти почали перетворюватися на книжки… До речі, наречений, який згодом став чоловіком, зараз посміюється, начебто наполіг, аби я взяла його прізвище замість свого дівочого – Шевченко, бо розумів, що Шевченків-письменників уже було чимало, а прізвище Гербіш дасть мені хоч якусь творчу самобутність. Не було вирішальних поштовхів. Була незмінна мрія і впевненість, що мушу її втілити.