Серпневі ночі такі глибокі-глибокі, розростаються зорями, набираються новим виміром, темнішають, густішають. У саду – осінні телеграми на кожному кроці. Скоро будуть кучеряві тумани і вовняні шкарпетки. "Та вовняні шкарпетки,” – виправила б мене Богдана, якби читала, а не дивилася зараз зі своєю бабусею якесь класичне кіно, бо (оскільки!) вона говорить дуже красивою літературною мовою і всіх довкола виправляє ("бабцю, скільки можна тобі повторювати: смажити, а не жарити, борошно, а не мука”). Я п’ю найсмачнішу з можливих кав – французьку, ручного обсмажування, з мигдалем – по півфренчпреса на день. Заливаю у мініатюрні порцелянові філіжанки з англійської колекції – з тонкими чайними трояндами й золотими обвідочками. Їм чорний шоколад. Працюю в найзатишнішому на світі кабінетику. Усе, як прийнято в серпні.