Якось в улюбленої авторки я прочитала про давні дерев"яні іграшки, серед яких був Ноїв ковчег із силуетними тваринками. Розказала про те дружині майстра по дереву – а він, уявляєте, візьми й скажи, що запросто такий втне для Малючки. Я вже рахую дні і маю намір бавитися тим всім нарівні з донечкою.

-       А поки Андрій той ковчег зробить, ми вам привеземо випробувати щось дуже красиве, - сказала мені Оксана.

І вони привезли. Дерев’яний замок. Гігантський. З дубовими лицарями. І з конями. І з підвісним мостом, який підіймається і опускається, і з ґратчастими ворітьми, які викочуються вгору і спускаються вниз. І з баштами. Словом, неймовірний витвір мистецтва – для дитячих забавок.

Дануся, здається, почувалася там справжньою принцесою. А Павло, син Андрія і Оксани, – королем, не менше.

Мені ж в голові на реверсі крутилася пісня про Сагайдачного, поки я, задля конструктивності, не згадала, як перечитувала під час вагітності «Володаря Перстенів». Відтоді, дивлячись на замок, уявляла собі ельфів, гномів і Арагорна.

Солодовніки в той вечір ще співали нам своїми чарівними голосами під гітару і сопілку, Оксанка розказувала про малятко, яке має от-от народитися і вже дуже впевнено чувпеться в животику, а ми з Ігорем ніяк не могли отямитися, дізнавшись, що нашому талановитому майстру всього 22 роки! А такі золоті руки.

P.S. Знайти майстра можна тут.