Надійка Гербіш
липня 15 (Ср) 2015, 13:34
Незалежно від віку читача – книжка має дарувати радість і надію
Надійка Гербіш відома читачам не лише «дорослими» текстами «Теплі історії до кави» й «Теплі історії до шоколаду», а й ошатними книжечками для дітей. Маленьке Мишенятко стало героєм трьох із них – «Помаранчевий дарунок», «Пригоди у весняному саду» та «Найважливіша знахідка». А от у центрі казки «Одного разу на Різдво» – родина їжачків.

Донечка Богдана щоразу більше надихає письменницю творити для наймолодших, читати вголос дитячі книжки й не тільки. Власне про те, чому важливо читати малюкам уголос і чи можна забороняти певні книжки, як виховати з нечитаки читача та про читацькі вподобання донечки Надійка Гербіш розповіла друзям БараБуки.

– Надійко, Ти пригадуєш, як написала перший твір для дітей?

– То смішна історія насправді. У восьмому класі я перейшла зі звичайної тернопільської школи до класичної гімназії (так, то її повна назва – класична гімназія). Коли мені викладачка географії дала завдання написати таку собі мінімальну наукову роботу, щось на зразок реферату, я не мала уявлення, як це робити «правильно», тому написала казку для дітей на вказану тему.

1

– Твоя перша дитяча книжка «Помаранчевий дарунок» – кольорова казка. А які експерименти з формою/змістом дитячого твору хотілось би ще випробувати?

– Нині мене дуже цікавлять книжки-концепти й картонні книжки зі, знову ж таки, концептуальними розповідями на кілька речень. Поки доня зовсім маленька, хочу побавитися таким. Подивимося, що з того вийде.

– Якою, на Твою думку, має бути ідеальна дитяча книжка залежно від віку читачів?

– Ідеальних, напевно, не буває… Хоча є так багато чудових книжок, що складно навіть починати їх називати й описувати. Як на мене – незалежно від віку – книжка має дарувати радість і надію. Бути приємною на дотик і красиво оформленою. Насправді є чимало важливих факторів. І в Україні таких видань щороку стає більше.

– Доня підказує як дитячий експерт, що найважливіше в книжці для малят?

«Я не дозволяю доні в її рік їсти суші, наприклад. Думаю, так буде і з книжками. Заборонити читати щось, звісно, я не зможу, але бодай відтерміную її знайомство з певними текстами до більш зрілого віку»

– Аякже! Книжки – її улюблені іграшки. Вона любить гортати сторінки, розглядати й аналізувати малюнки (шукає аналогічні предмети в кімнаті й показує на них пальчиком). У неповні п’ять місяців зробила першу спробу сісти, щоби краще розгледіти ілюстрації в книжці Катрусі Міхаліциної «Бабусина господа». Богдані подобаються красиві зображення (сильно «заляпані» або тьмяні, нечіткі відкидає) і мелодійні віршики. Ще – «активні» книжки, звідки можна щось відколупувати, пробувати на зуб, підбирати, куди ж вставити пазлики. Улюблена така – «Едемський садочок» від видавництва «Варух». Дуже-дуже любимо дитячі книжки «Видавництва Старого Лева», особливо вже згадану «Бабусину господу» і «Зайці в полі варять борщ». Ще серед найулюбленіших (і мені це дуже лестить, звісно) – твори про маленьке Мишенятко, ілюстровані Вікторією Кириченко й присвячені Богданочці, видавництва «Брайт Букс».

2

– Бо їм надзвичайно важливо чути добрий, спокійний, упевнений голос батьків. Особливо тоді, коли вони читають щось добре й життєствердне. Той голос залишиться всередині й надихатиме, навіть коли діти вже будуть дорослими.

Коли моя доня була зовсім малятком, практично будь-яке її хвилювання можна було втишити, почавши розказувати віршики. Тож я цитувала їй, один за одним, вірші Ігоря Січовика «Хто кричить кукуріку?», «Mad about Madeline» Людвіґа Бемельманса, улюблені вірші зі Святого Письма…

– Що Ти сама читала дитиною і підлітком?

– Дитиною читала багато всього – нещодавно от дістала гігантський стос своїх дитячих книжок для донечки, усього не перерахуєш. У підлітковому віці любила Шарлотту Бронте, Гаррієт Бічер-Стоу, Віктора Гюго (окрім «Собору» – його ми вивчали в школі, а таке читання чомусь не здавалося цікавим), О’Генрі, Сетона-Томпсона, Френка Перетті, Крістіну Рой, Татьяну Кузьмінскую, Пауля Целана (однокласниця якось принесла його збірку в ліцей – досі згадую її з тим особливим відчуттям закоханої книголюбки), Люсі-Мод Монтґомері – мабуть, саме цих письменників можна назвати моїми улюбленими. Ще читала багато біографій місіонерів і мріяла поїхати місіонеркою в Індію. Мамі подобалася ідея місіонерства, але вона говорила про це з обережністю, переймалася, звісно. Натомість сама поїхала місіонеркою в Кенію, щойно віддавши мене заміж. Отаке ті книжки заодно з мріями роблять із людьми. Але це насправді прекрасно.

3

– Як привернути нечитак до книжок?

– Ну, по-перше, важливо ні до чого не змушувати. Якщо йдеться про дітей – то привернути увагу можна, мабуть, передусім власним прикладом. Багато залежить від уподобань, зацікавлень дитини. Тепер чимало книжок на будь-який смак, треба просто добре пошукати. Ну, і навколокнижкової активності теж вистачає – аби було бажання, можна підібрати щось цікаве для будь-якого нечитаки.

Якось я проходила курс про дитяче харчування на Курсері. Авторка наголошувала, що треба їсти овочі/фрукти часто, багато й розмаїто. Якщо діти не хочуть, а вимагають одразу макаронів, готувати цікаво й по-різному. А салати – і це ключовий момент – подавати, скажімо, за 15 хвилин до обіду. У жодному випадку не змушуючи їсти. Просто поставити на стіл і пояснити, що основна страва вже майже готова, а ти, як хочеш уже, візьми собі салату, поколупай у тарілці.

Щось схоже з книжками. Якщо є пауза від іншої діяльності (особливо від комп’ютера, телевізора й різних ґаджетів), а в полі зору – кілька цікавих і добре проілюстрованих видань, дитина до них потягнеться. Спершу – просто «поколупати». А якщо книжка справді зачепить, нечитака потроху втратить цей свій статус.

– Є теми-табу, на які не слід писати для дітей?

– Суперечливе питання. Відповідь для мене – скоріше ні, аніж так. А от виклад різних тем саме для дітей, думаю, варто-таки фільтрувати.

Ну, і дотичне: моя подружка, православна «матушка», якось переказала прочитане в Марини Озерової: варто дітям із найменшого віку дати можливість чути біблійні тексти без адаптацій і переказів. Бо, якщо згрубша, «перекази дають загальне уявлення про сюжет, але не дають достатнього простору для думки та уяви». Зі свого досвіду знаю, що в дитинстві більше любила читати «дорослу» Біблію, ніж «дитячу».

різдво– Чи є книжки, які б Ти однозначно заборонила читати донечці (як підросте :))? Чому? Чи мають батьки бути цензорами дитячого читання – чи можуть сподіватися, що дитя саме відсіє зерно від полови?

– Так і хочеться «демократично» відповісти, що сама обиратиме. Але ж я не дозволяю доні в її рік їсти суші, наприклад. Думаю, так буде і з книжками. Заборонити читати щось, звісно, я не зможу, але бодай відтерміную її знайомство з певними текстами до більш зрілого віку. Я дуже вдячна своїй надзвичайно демократичній мамі, що в цьому питанні вона чинила саме так. Більше за те, брала на себе сміливість не дозволяти читати певних творів, передбачених шкільною програмою. Той-таки «Декамерон», наприклад. Така позиція дуже суперечлива, ясна річ. Але я рада, що ознайомилася з деякими текстами пізніше й оцінила їх зовсім інакше, ніж це було б у дитячому чи підлітковому віці.

Чому ситуація з Біблією інша? Бо в читанні Святого Письма мені важливіший не літературний, а світоглядний момент.

– А які книжки тоді міститиме твій рекомендований доні короткий список того, що конче варто прочитати?

– Серії про Енн Люсі-Мод Монтґомері та Лору Лори Інґаллс Вайлдер, «Поліанну» Елеонор Портер, «Нескінченну історію» Міхаеля Енде, «Гарбузовий рік» Катерини Бабкіної, «День Сніговика» Дзвінки Матіяш і всі казки Богдани Матіяш, «Прихисток» Коррі тен Боом, Льюїсові «Хроніки Нарнії», а згодом – Толкінові «Гобіт» і «Володар перстенів», «Хатину дядька Тома» Гаррієт Бічер-Стоу, «Моє життя» і «Маленькі дикуни» Ернеста Сетона-Томпсона… Ні, це точно не буде короткий список.

Розпитувала Наталка Малетич.

Фото зі сторінки Надійки Гербіш у фейсбуці, блогу j-inspired.com.

Мітки:
  • Надійка Гербіш: "З дитинства я мріяла бути письменницею"
  • Інтерв'ю Високому Замку: «Пишу всупереч тому, що відбувається навколо»
  • «Теплі історії» до кави і шоколаду стали бестселерами несподівано для авторки
  • Надійка Гербіш мріє про трьох дітей і власний будинок
  • Надія Гербіш – про “Теплі історії”, Стіва Джобса та повагу до жінок

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, rights management, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Греція, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, труднощі перекладу, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014