Надійка Гербіш
квітня 19 (Пт) 2019, 12:57
Про найкраще в місяці: березень

Один із тих місяців, що пролітають, наче одна мить – попри всю свою насиченість.

З іншого боку, у нього вмістилося стільки всього важливого! Прекрасне краківське відрядження; зустріч зі студентами й викладачами ТДМУ; зустріч із ребе Їцхаком Єгудою Шапірою, кавалером ордену Британської імперії; поїздка до Аушвіцу та Біркінау; надзвичайно цінний для мене дзвінок із Агенства ООН у справах біженців в Україні і їхнє запрошення до співпраці; ну і звично – багато прогулянок, обіймів і розмов із близькими людьми. Ігор з Данусею дарували мені квіти, приносили каву в ліжко й залюблювали-залюблювали, залишаючись віссю радості в цьому швидкісному вирі подій та розмов.

Про найкраще в місяці: березень

Єврейська тема місяця Не знаю, чому, але цей місяць був для мене пронизаний єврейською тематикою.

- Я давала лекцію в Кракові про ghetto-mentality, вибудовуючи тему довкола горезвісного кейсу Лодзького ґетто під час Другої світової війни.

- У Збаразькому замку відбулася зустріч єврейської спільноти, яка опікується відновленням старих єврейських цвинтарів. Під час зустрічі ребе Їцхак Єгуда Шапіро, кавалер ордену Британської імперії, сказав кілька тез, які особливо запали в серце:
* Через голод мої прабатьки мусили покинути ізраїльську землю й переселитися до Єгипту. Згодом історія повернулася так, що всі його нащадки стали рабами на 400 років. Та Бог однаково казав нам дякувати єгиптянам за виявлену під час голоду гостинність.
* Якби британське кладовище в Тель-Авіві знищили, мотивуючи це великими темпами забудови, це б вважали неприйнятним. Однак не дивно, що тих євреїв, які відійшли, вважають за сміття, коли і життя їхнє прирівняли до пороху.
Могили треба шанувати. І мені світло усвідомлювати, що старий єврейський цвинтар у Збаражі привели до ладу й обгородили. І що люди, чиї предки поховані тут, мають куди прийти, щоби доторкнутися місця пам'яті.

- Ми з Сінді, моєю керівницею, відвідали Аушвіц і Біркінау. Там надто багато емоцій, щоби їх розкласти на слова.

Найбільше вразив цинізм у деталях: надпис про «роботу, що робить вільними» над входом, красиві малюнки на стінах у страшних вмивальнях, а також те, що, скажімо, угорським євреям перед переселенням із ґетто до Аушвіцу продали неіснуючі ділянки землі для подальшого «кращого життя»; мешканцям інших країн часто продавали квитки – до смертоносних товарняків, що прямували в концтабори. Казино для сс-івців просто за колючим дротом. Щоденні оглядини ув’язнених під окрестрову музику. Надпис про загрозу для життя огорожі з електричним струмом тільки з боку свободи. Вирвані золоті зуби для переплавки й цупка військова тканина, сплетена із зістриженого людського волосся, цукерки малюкам-близнятам перед кримінальними експериментами доктора Йозефа Менгеле.

Друга світова була не так давно – дорослі й дитячі одяг і взуття, що збереглися від жертв, виглядають доволі стильно й добротно. Посуд, щітки до волосся й зубів, окуляри, протези людей з інвалідністю – згодом у них відбиралося все – однак те, що вціліло, нагадує про те, що до ув’язнення вони жили красиве, яскраве, зручне життя. На той час людство запускало прекрасні літаки в небо – і вбивало людей з легкою усмішкою і невитравним цинізмом.

Радянські визволителі принесли свободу в’язням фашизму. Однак виглядає на те, що радянські табори смерті були навіть жахливішими за нацистські.

Ми не стали цивілізованішими, зовсім ні. Воєн не поменшало. Сирійських дітей досі труять газами. Дітей абортують до 9-го місяця, навіть без медичних показань щодо загрози для життя жінки. Сексуальне рабство процвітає – і стає особливо прибутковим у сезони розмаїтих спортивних змагань.

Але того дня великі групи ізраїльської юні радісно фотографувалися біля стін Освенцима – хтось обурювався, а мені було від того так радісно. Бо це так сильно про свободу, перемогу і життя. Світ не стає кращим, але добра і світла в ньому однаково багато, і вони, зрештою, перемагають – перемагають неодмінно.

-Я подарувала книжку Sacred Dissonance ребе, що завітав до Збаража, а собі з Кракова привезла книжку іншого ребе – First the Jews.

Про найкраще в місяці: березень

Робочий проект місяцяМабуть, ніколи не втомлюся повторювати, що дуже люблю свою роботу. Виступати місточком між американськими видавництвами і видавництвами усіх країн Європи із затишку свого збаразького кабінету дуже затишно й зручно, але це не приносило би мені стільки радості, якби не відрядження. Цього року книжкову виставку, яка зазвичай відбувається в Будапешті, перенесли до Кракова, і це було приємно. Обидва міста мені геть не чужі і, може, хотілося би вже чогось геть іншого, але в цьому Кракові було для мене багато нових досвідів; у такий спосіб ми наче переписували з Краковом історію наших взаємин. Два роки тому я прощалася з ним розчарована і розгублена.
Цьогоріч він усміхався мені кожною гілочкою і кожним камінчиком. Перельоти були легким, водій з Hilton Garden Inn, що зустрічав мене в аеропорту з табличкою, як у кіно, був безмежно ввічливим – зрештою, як і всі краківські водії тих днів; вавелівські даховиди хорошими; їжа - несамовито смачною і красиво поданою; краєвид з вікна мого номера, як і сам номер, були цілковито про любов; розмови з улюбленою директоркою, дорогою подругою «великою родиною» видавничого світу були цінними до безмежності. Ми безкінечно жартували й сміялися до сліз, а інколи плакали, говорячи про щось важливе й болюче. Концерт Шопена додав ніжності й особливого шарму останньому краківському вечору. І так дивно було йти тими ж вуличками, але вже в іншому статусі, стані, з іншою місією і світовідчуттям. Не полишало враження, що сам великий Бог промовляє мені маленькій: Я пильную кожен твій крок, Я пишу твою історію, Я загартовую твоє серце і Я тебе міцно люблю.

Робочих зустрічей було дуже багато – але жодна не розчарувала. Зазвичай я взагалі-взагалі не хвилююся перед публічними виступами, але перед своєю лекцію про ґетто-ментальність чомусь страшенно нервувала, однак вона збурила стільки обговорень, і стільки людей підійшли сказати мені, що потребували саме цього послання, що я вкотре прошепотіла Богові тихе «дякую», що веде мене саме цим шляхом.

Творчий проект місяця Художниця прислала ескізи малюнків до нової книжки – а це завжди тааак приємно!

Про найкраще в місяці: березень

Книжка місяця Uncluttered, by Courtney Ellis. Дуже вчасно, дуже доречно, у саме серце.

Подорож місяця Краків <3

Зустріч місяця відбулася з моєю прекрасною Еллен. Цими днями я згадую її надто часто і надто часто стримую сльози – просто так, щоби не потекла туш.

Ми знайомі вісім років – і у тих восьми роках так багато любові, глибини, тепла, мудрості й радості, які приносять наші стосунки особисто мені. Так багато розказаних пошепки особистих таємниць. Так багато молитов, несподіванок, спільних мрій – деякі з них досі не здійснилися і не факт, що здійсняться колись.

Так багато було моментів, коли ми плакали разом. І багато сміялися також. Вона знає те, що болить мені найбільше – і молиться про це. Я знаю про те, що болить їй – і теж не перестаю про це молитися. Ми говоримо й пишемо навзаєм про буденне; про наші книжки (Еллен – американська письменниця із понад двома десятками опублікованих книжок) і книжки, які читаємо; про дітей, чоловіків, про її внуків; про віру й подорожі; культуру й машини; рідше – про роботу. Про те, чому не пишеться. Про моменти, коли так складно продовжувати вірити. Про кризи і те, як навчитися любити по-справжньому.

Тільки про плани на майбутнє я прошу її не говорити вголос. Не можу думати, що колись вона піде з професії – бо тоді всі ці безцінні книжкові виставки надто сильно спорожніють для мене.

Ми бачимося двічі на рік у розмаїтих європейських містах і пишемо довгі листи. Але щоразу по прощанні мені так шалено її бракує.

Цього року в Кракові ми перетиналися на поговорити кілька разів за вечерями, короткими прогулянками готельними коридорами, у таксі дорогою на виставку чи назад; навіть прогуляли лекцію, заговорившись у вестибюлі. Вона забігла в мій номер на кілька хвильок, а ввечері, вийшовши з ванни, я знайшла на килимку просунутий під двері зелений конверт із листом від неї.
Навіть зараз, поки я пишу це, мені по щоках котяться сльози (та ну її, ту туш). Краще б я витратила цей час, щоби відповісти на її листа – але не підіймається рука, коли надто багато емоцій.

Просто так добре, коли Бог посилає в життя ангела, чимось дуже схожого на жінку.

Цитата місяця Як я уже розповідала, після моєї лекції до мене підійшло чимало людей – поділитися враженнями, а часом і поділитися слайдами із нотатками. «Ти так швидко говориш, - сказав мені один пречудовий нідерландець, - що я не встигав за тобою записувати. Вишли мені свою презентацію, щоби я розібрав її в нормальному темпі». Я пообіцяла це зробити по поверненню додому, але наступного ранку вирішила поїхати в аеропорт на годинку раніше, щоби скласти компанію своїй чудовій керівниці, яка відлітала до США. У таксі грала бадьора музика (о четвертій ранку це виглядало трошки знущанням))), ми говорили про все на світі, а приїхавши на місце, навіть устигли з’їсти сніданок і випити кави в аеропорту. Тоді Сінді пішла на паспортний контроль, а я залишилася чекати оголошення посадки на свій літак – і дуже швидко знудилася. Чому б трошки не почати розгрібати робочі завали після відрядження? – подумала я. І щоби не забути, вислала презентацію Руді – з жартівливим перепрошенням за мейла на світанку – в аеропорту нудно, треба зайнятися чимось корисним! Його відповідь не змусила довго чекати: «Сподіваюся, ти таки трошки відпочинеш. І коли тобі ставатиме нудно, трошки поспи чи почитай книжку». До скарбнички цитат великих, однозначно.

Інтерв’ю місяця За роки творчого життя мені довелося давати сотні інтерв’ю регіональним, національним та закордонним телебаченням, радіо, журналам, газетам і сайтам. Але у березні я давала інтерв’ю районній газеті – і чи не вперше в житті трохи хвилювалася. Бо немає пророка у вітчизні! Ну і в Збаражі я радше таємна аґентка з подвійним життям – більшість сусідів і містян, імовірно, вважають мене дивакуватою домогосподаркою в декреті. А інтерв’ю вийшло таким теплим і лагідним – і так мені від того особливо, по-збаразькому якось, світло.

 

 

  • Найкраще в місяці – лютий
  • Найкраще в місяці: березень
  • Зустріч в Івано-Франківську переноситься
  • Літературна зустріч у Бордо
  • Літературна зустріч у Вроцлаві

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, rights management, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Греція, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, труднощі перекладу, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014