Як тільки ми приїжджаємо в Тернопіль, мій інстаґрам перетворюється на галерею фотографій із «Мамонту». Туди я веду своїх друзів і гостей. Там затишно, смачно, корисно, там хороша музика і привітні люди, там легко відпочивається і там дуже подобається Данусьці. У «Мамонта» є, правда, один величезний недолік: його нам страшенно бракує в Збаражі. Трохи історії (її розповіла мені Ліля Шашуріна, зовсім юна дружина, мама солодкого малюка і співвласниця закладу): четверо зовсім молодих людей раптом вирішили, що хочуть створити свій маленький дуже затишний ресторанчик – і як тільки їм відшукалося приміщення, мрія почала втілюватися. Хлопці власноруч створювали чудернацькі люстри та меблі й перетворювали похмурий інтер’єр на неймовірно домашній. Ліля каже, що хотіла, аби у їхньому закладі зовсім ніхто не почувався самотнім. Дівчину завжди надихав Львів – проте, мені здається, їй вдалося створити місцину, яка дасть фору не одній хваленій львівській кнайпі.