Пан Ігор Козловський – геть неземний. Поруч із ним виникає відчуття, наче опиняєшся біля цілого великого всесвіту мудрості, глибини, гідності і витривалості.

Переглядаючи наші літні фотографії, подумала про те, як багато може передати один-єдиний кадр – контекст, відтінки, настрій миті й дня; умикаючи спогади, відтворюючи атмосферу. І чомусь мені знову захотілося фотографувати. Не просто прихоплюючи фотоапарат «про всяк випадок» коли-не-коли, а фотографуючи вдумливо, як багато років тому. Для цього вирішила замість переліку осінніх мрій записати кадри, які хочеться упіймати. Як завдання для «не розслаблятися».  

Коли літо тільки починалося, я нічого для нього не загадувала: жодних переліків мрій, жодних посутніх захцянок, жодних великих очікувань. І коли воно принесло ворох випробувань, я не сильно смутилася, бо хіба мусить літо обов’язково бути безтурботним? Однак воно, геть несподівано, принесло також і несказанно багато радості. Це зачудовувало, наснажувало, тішило дуже.   Зрештою, якщо все зібрати докупи, а тоді перетрусити ситцем, залишивши на дні сам цимес, стане очевидно, що кожному б літу такий перелік утілених мрій.

Наближення іншої пори завжди можна вловити в повітрі. Призахідні кольори пишнішають, тіні набувають інших форм, запахи стають насиченішими, повітря гусне. Світанки запізнюються, ночі довшають, набубнявілі зірки ряснішають й наближаються, вранішні тумани залягають у завіконних видолинках поміж церквами частіше – і надовше. Хочеться неквапних піших прогулянок, гніздування й писати. Ще – музики. І горіхового торта. І часу на почитати під пледом на свіжому повітрі. Серпень триває, але виосіннювання вже почалося. Бджолярі викачують мед, чорнобривці буяють під хатою дорідними кущами. Дім Мрії потроху набирає чітких обрисів.

Збережу собі кілька фб-замальовок із хутора, щоби не забути й не розгубити настрій.