Це був добрий і світлий місяць – не такий повітряний і навдивовижу продуктивний, як січень, та однаково приємний. Найбільшим викликом стала тижнева поїздка Ігоря в Україну – я не лише несамовито скучала за ним, але й заповзялася втиснути в свій графік усі справи, які встигаються, коли ми вдвох, та ще й додати купу позадомашніх активностей, щоби ми з дівчинкою не так сумували. Та скоро я зрозуміла, що це розтягує мій ресурс надто тонко (так і луснути можна!), відклала роботу й навчання (і навіть відповіді на читацькі листи) на кілька днів і просто насолоджувалася нашим дівчачим часом з Дануською. Ми ходили в кіно і на дитячий майданчик (бонус мамі – смачна кава), запрошували гостей, їли смачну піцу в італійській піцерії з місцевими друзями, робили домашні пікніки, багато гуляли, багато читали. А потім приїхав тато – і щастя якось одразу примножилося.

Це був дуже насичений і яскравий місяць. Відчувалося, що кожен день був особливо наповненим і, навіть попри ситуативно сильну втому, радісним і важливим.

Інколи буває цікаво зауважити, як усередині пускають тоненькі прозорі корінці різні маленькі любові, наче літні цибулини напередодні весни у нижньому ящику холодильника. І ти так само, теж напередодні весни, раптом усвідомлюєш, як багато тоненьких, водянистих, та все ж ниточок пов’язують тебе з маленькою знімною квартиркою в центрі чужого міста, і що навіть саме це місто вже не таке тобі й чуже – і в особі, скажімо, бібліотекарки, одногрупниці, поштаря чи продавця зеленини в магазині на розі воно дає тобі зайву книжку, підсуває шоколадну цукерку, ґречно знімає кепку чи просто усміхається, вітаючись.

У цьому записі – продовження теми про домашнє навчання, із планами «уроків» для двох перших тем: «Моє тіло», «Кольори й форми».

Мій дєд дуже любив вареники з сиром. Я – теж. Ми вдвох затягували пісню про козака, який любив дівчИну і з сиииром пиииироги, і сміялися просто так. Бабця робила нам їх часто. Щонеділі, напевне. Коли дєда не стало, багато чого змінилося. Ми рідше їли вареники, стіл не накривався у визначені години, не було чіткого порядку, визначених місць для кожного члена родини, не було великої тарілки з салатом ближче до нашої з дєдом частини столу, не було багато чого.