Місяць одомашнення і наснаження, місяць-очікування Різдва, місяць-втишення. Місяць велетенської кількості гостей, місяць, коли мені виповнилося 30, коли мама знову поїхала в Кенію, а улюблена з написаних поки книжок стала "Соціальною книжкою року”. Місяць любові, внутрішнього зростання й незмінної радості.

То був місяць адаптації, одомашнення, розхристаних пошуків радості й усвідомленої вдячності. У нашого тата - нова робота й магістерка, у Данусика - домашнє навчання, клуб "Розвивайка", чудесна вчителька музики і багато друзів, у мене - багато роботи та побутових клопотів, мінімум творчості й стабільне внутрішнє відновлення.  

Сьогодні у нас сніжить, Нусіко просить увімкнути їй різдвяне радіо з самого ранку, ми зробили нову партію воскових свічок для наших дівчачих і сімейних посиденьок, дівчинка пішла готувати з прабабусею яблучну шарлотку, а мій робочий день крутиться майже цілковито довкола різдвяних книжок. Саме час розповісти про наші приготування до Адвенту та Різдва. Тим паче, я вже давно обіцяла.        

Цьогоріч паризька осінь тривала для нас уперше й усього кілька днів, вихоплених з-поміж переїздів і шалених змін, однак стала тієї точкою творення дива, до якої хочеться повертатися і повертатися знову.  

Жовтень багато в чому нагадував вересень – літаки, книжки, переїзди, турбулентність, домашній затишок. І водночас був зовсім, зовсім іншим.Жовтень багато в чому нагадував вересень – літаки, книжки, переїзди, турбулентність, домашній затишок. І водночас був зовсім, зовсім іншим.