Місяць чудових результатів. Ігоря підвищили на посаді, а тоді він узяв і вступив на магістратуру Ягеллонського університету!  Дануся сама, не перемальовуючи нізвідки, написала мені "МАМА", а її бабуся знову поїхала в Кенію. Я захистила магістерську на "відмінно", а тоді раптом дізналася, що й диплом буде "червоним”, і ніякі завалені плавання йому не зашкодять. Повернулася до перекладу книжок – одразу в два фантастично кльові проекти.  "15 дієвідмін радості” – моя нова книжка, що незабаром з’явиться у "Свічаді”, обросла палітуркою й стала ще на крок ближче до полиць книгарень. І не лише...

Інколи входиш у довгоочікуване літо з фанфарами й дикими танцями, а інколи воно саме огортає тебе, наче м’яка ковдра на засмаглі плечі у тиху зоряну ніч. Інколи ти з азартом виконуєш кожен пункт із омріяного переліку і яскраво святкуєш кожну поставлену галочку. Інколи ж переглядаєш той перелік усередині літа й вдячно дивуєшся, що деякі мрії втілилися тихо, майже ненароком, і сподіваєшся, що й наступні дні будуть тихими й радісними.

Сонячний, чудовий, навдивовижу радісний місяць, навіть у світлі звичних уже перевтом. З рідними українськими місцинами в Zbarazh-area (Тернопіль теж дуже навіть потрапив), красивими лодзькими парками, зі святкуванням одинадцятої річниці шлюбу й аж двох днів Матері, роверочком, палахкотливою грубкою, часом з найріднішими, численними букетами, гамаком, книжками, новими досвідами (наприклад, ми побували в майстерні теслі Андрія!), танцями, дописаною магістерскою і складеними іспитами, новими контрактами і кавою-кавою-кавою.

Фантастично насичений місяць – зі сльозами перевтоми й безмежною кількістю сміху й радості. Зі святкуванням Пасхи разом із українськими школярами в нашій польській "хатинці”, як каже Дануся; дівчатковими танцями; моїми магістерською й іспитами; вичиткою редактури двох нових книжок, що готуються до друку, й великої кількості робочих листувань; з гостями; з Ботанічним садом, лісом, оранжереєю, старовинними парками і околицями Княжого млина; прогулянками містом і антикварними магазинами; велетенською бібліотека; ну й, нарешті, мікро-канікулами в Збаражі.

Березень вдався надзвичайно насиченим, межовим навіть: втілювалися давні мрії (Ігор завершив навчання в Україні, я почала стажуватися у багаторічно омріюваній сфері, Дануся пішла на танці й закохалася в них), та водночас виснаження, праці, збурених емоцій, хвилювань, очікувань, розмаїтих перешкод для простої безтурботної радості було також дуже багато. Півмісяця минуло в сімейних застудах (і замість того, щоб мамі, скажімо, виходжувати свій кашель у ліжковому режимі, тестом на працездатність поза домом було зовсім не почуття, а незаразність, тож уже за кілька днів після першого недомагання я знову була на ногах, у трамваях, на парах, у парках чи Мануфактурі).