У цій подорожі я майже завжди мала улюблений молескін при собі, але практично нічого туди не писала. Короткі нотатки під фотографіями для рідних в інстаґрамі – ото й усе. Тут я цитуватиму оті «позначки на полях», інколи розказуватиму трохи більше, а часом мовчатиму, зупиняючись на крапці. Мабуть, ця мандрівка була не для слів. Не для нових книжок. У ній ми гостро переживали тремкість митей і просто – нарешті – були поруч, нікуди не поспішаючи й особливо ні про що не турбуючись. Я виходжувала з себе накопичену за останній рік хвилювань утому і дозволила тілу (і серцю) розпружитися. Не тому, що всі проблеми, страхи й хвилювання раптом зникли. А тому, що я довірила їх Йому і зробила маленьку спробу – хай на цих кілька днів – зосередитися на тому, що Він довірив мені.