31 січня (Сб) 2015, 19:49
Буденні уроки
По душі гуляють протяги. Страшно, сумно і весь час думається про тих, хто там. Я страшенно скучила за тою життєрадісною дівчинкою, котра безперестанку тішилася навіть найменшим дрібницям – і навіть не віриться, що це я колись була нею. Мої будні, направду такі прекрасні будні, про які я колись лише мріяла, часто минають неусвідомленими, багато чудесного залишається поза увагою, поза вдячністю. І та внутрішня напруга, що страшенно втомлює. Але я вірю в Його світло. Вірю в те, що Він збереже. Вірю в те, що всупереч усьому Він – Бог. Я кажу своїй донечці, що Він – Бог. І що Він тримає Усесвіт у Своїх долонях. І що ми – теж у Його долонях. Материнство навчило мене, що виходити на прогулянки треба практично в будь-яку погоду. Навіть коли геть не хочеться. Навіть коли заплакані очі. І ці прогулянки лікують. Ми роззираємося довкруж, знайомимося з перехожими собаками, сміємося і співаємо. Ми дивимося на небо і підставляємо щічки світлу.