Надійка Гербіш
лютого 16 (Пн) 2015, 21:23
Мамський щоденник

Якогось вечора, коли темрява новин була особливо густа й тяжка, я вирішила, що мушу почати писати про радість. Книжку, яку я вигадала, коли була вагітна Данусею. То не про ту буденну радість, котру нам дарують маленькі приємні дрібнички чи тепло найрідніших. А про ту глибинну, котра народжується лише в спілкуванні з Творцем, усупереч випробуванням і болю.

То був період, коли я перестала помічати буденні радості й розуміла, що тону у власних страхах і безвиході новин. Я плакала, набирала тремтячими руками номер пастора, скаржилася, горнулася до чоловіка, не надто впевнено казала донечці, що нічого страшного, знову плакала.

У якійсь молитві я зрозуміла, що маю, передусім, зробити дві речі: хоча б на якийсь час вимкнути фейсбук і більше гуляти надворі. І поки гуляла, молилася. Наснажувалася. Раділа.

Тоді я і зрозуміла, що буду таки братися до давно задуманої книжки й написала у видавництво. І тоді я вкотре зрозуміла, що маленькі радості, котрі нічого насправді не значать, важать багато, коли стають приводами для вдячності Йому.

*

Якогось ранку мені страшенно захотілося на джерело - і тому, що там моє таке особливе місце, і тому, що було сніг, мороз і сонце. Від нас до джерела кавалок дороги, котрий раптом розтягується, якщо везти дитину на санчатах - особливо на тих ділянках, де сніг зовсім скупо притрусив камінці. Але ж мені дуже, дуже хотілося на джерело! Там неймовірно красиво і тихо. Коли ми, нарешті, дійшли, просто біля нас вистрибнула білочка - руда-руда, з вишуканими китичками на вухах, з розкішним хвостом. і вона нас зовсім не боялася! Я ще ніколи не бачила білок так близько (хіба в лондонських парках, але там інші білки). Богдана називала її "ба", я подумала, що якби взяла фотоапарат, то мала би чудесні знимки, але одразу відкинула ту думку, бо без фотоапарата значно приємніше спостерігати за дивом. білочка перебирала лапками ліщинові сережки, заглядала на нас, стрибала з гілки на гілку, але не втікала. Ми повільно йшли за нею стежкою вздовж річки. потім білочка принишкла на гілці і ми з Богданкою вирішили йти додому. Богданка сказала нашій "ба" па-па і помахала на прощання ручкою. Але білка вирішила нас провести! ми піднімалися вгору, а вона бігла поруч по гілках дерев! За нами! І дивилася уважно чорними оченятами. Я вже казала, що там були сонце, сніг, мороз і взагалі відчуття дивовижі? Малючка заснула дорогою додому, в санчатах, сидячи, як справжня мандрівниця, а мені захотілося писати нову казку. Але натомість пишу про радість – чистісіньку правду.

*

Наступного ранку, коли Малючка прокинулася, я запитала доню, що їй снилося.

- Зайчик?

- Ма, - розвела вона ручками.

- Нема зайчика? А хто ж тобі снився? Білочка?

Доня засміялася і показала пальчиком вгору, бо ж білка сиділа на гілці.

- Ба!

- Тобі добре спалося, так?

- Тяк!

- З мамою, тяк?

- Мама!

- І татком…

Обвела кімнату поглядом, тато not detected:

- Де?..

*

Узагалі-то, я вже давно забула, як це - заварювати собі вранці каву, збивати пінку, притрушувати спеціями. Відколи Малючка спить з нами на ліжку, я пильнувала її сон, навіть коли не спала сама, наприклад, читаючи поруч книжки. Щоби вона часом не підповзла до краю ліжка і не впала. Але вчора Ігор здійснив мою давню мрію: поклав матрац просто на підлогу, а дитина одразу зметикувала, як з ним треба поводитися. Тож вранці, коли І. вже збирався на роботу, а Малючка ще спала, я прошмигнула на кухню, зготувала собі pumpkin spice latte (а я ж уже забула, як то красиво і який то запах) і французькі грінки, провела чоловіка, піднялася нагору дивитися схід сонця, а тоді затишно вмостилася на маминій картатій масайській накидці писати книжку, яку треба закінчити і здати до середини літа, коли з сусідньої кімнати почулося рідне "мама!". Я побігла до Малючки і застала її посеред ліжка усміхнену і в обнімку з ведмедиком.

Потім ми їли печиво, поки дівчинка сиділа на горшку (не найкращі харчові звички, але що поробиш – зате я вже не пам’ятаю, коли дитина використовувала підгузник, ура!), я доїла своє швидше, і моя Найніжніша Ніжність щедро простягла мені своє.

І ще. Наша дівчинка, котра рано й багато почала говорити, але ніяк не зважувалася піти, нарешті це зробила! Ми з І. вдвох були при цьому - то така радість. І я навіть не мушу собі нагадувати, що маю дуже багато приводів для вдячності.

*

Фотографія не з наших буднів – здебільшого в мене під рукою планшет, тож фотографії летять прямісінько в інстаґрам. Натомість це фото про сподівання. Мапа на тлі – ще мого прадіда. Її подарував мені найдорожчий мій дідусь.

Мамський щоденник

  • Про Віру і Невидимого
  • Маленькі різдвяні дивовижі
  • 27
  • Дорога, радіо і дощ
  • Щоденникове

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, rights management, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Греція, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, труднощі перекладу, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014