Я навмисне називаю їх так, хоча, звісно, це не зовсім правда. Насправді іграшки, схожі на ті, що я зараз покажу, існували дуже давно. Задовго до того, як якийсь еко-ненависниквинахідник вигадав, наприклад, пластик.

Я не раз уже тутрозказувала, що дуже люблю дерев’яні і шматяні іграшки. Хоча б тому, що вони красиві. І ще тому, що мені подобається ними гратися разом із Богданою. З собою до Лодзя ми захопили не так багато всього (зате перед сном Дануська любить слухати, як я розказую про Збараж і вголос мрію про літо), але кілька наших цяцьок таки покажу. І оскільки я обіцяла у фб розказати в деталях, що звідкіля – розказую.

Ну, по-перше, ляльки: оту найбільшу я подарувала Данусьці на Різдво західного обряду, коли наш тато був в Україні, а нам особливо хотілося маленьких буденних див. Разом із набором дерев’яних фруктів, які можна різати (всередині – липучки, такі ж, як часто бувають у спортивних куртках) – його я купила на тутешньому різдвяному ярмарку.

Ті дві, що посередині, нам подарували чудові мами маленьких дівчаток – Вікусі і Дженьки. А найменшу, ручної роботи ляльку, подарувала прекрасна українська журналістка Мар’янка Кріль, яка восени запрошувала мене на літературну зустріч до Любліна. Ляльку звуть Лора (Богдана назвала її так на честь Лори Інґаллс, книжки про яку вона страшенно любить розглядати; назвала з моєї подачі – я про це запитала, але величезна любов до цих книжок не має нічого спільного з моїми порадами – хіба що той факт, що я читала їх у вагітність і в грудне годування, гг).

Мишенятко за мотивами моїх «мишеняткових казок» подарувала нам прекрасна і творча Марина Іванова, власниця цікавезного блоґу для мам.

Баранчик Рассел (матеріали: вовна + дерево) приїхав зі мною з Вроцлава, тепер ми разом із ним читаємо книжки. А маленькі коник, котик, туфелька і зайчик – подарунки наших талановитих подружок. Курочка – з уже тутешнього пасхального ярмарку.

Дерев’яний балансир – авторства того ж прекрасного збаразького майстра, який робив для нас літери, коника, ковчег з тваринками, фотоапарат, різдвяний триптих… Словом, робив він для нас багато всього. Гратися цікаво не лише Данусі, але й батькам (маленьке зізнання: я складаю його мало не щовечора, виправдовуючи витрачений час тим, що це я «прибираю» перед сном; угу).

Серветка з маркуванням – від неймовірної казкарки і майстрині Олександри Орлової (так, тої самої, яка зробила для нас найрозкішніший можливий подарунок, кваєт-бук за мотивами картинок з нашого життя).

Ну і шматяні фрукти-овочі – мас-маркет з Ікеї, нічого супер-творчого. Але й вони дуже затребувані в наших іграх. Поки я писала цей запис, дівчатковий тато з`їздив туди ж і купив дерев’яні кубики. Дівчинко, прокидайся уже чи що :-).