Надійка Гербіш
квітня 16 (Сб) 2016, 14:56
Дітям потрібні "живі книжки", каже письменниця Надійка Гербіш
Дітям потрібні
Про своє навчання та життя в Польщі, сім’ю та нові плани для "RIA плюс" та "20 хвилин" розповіла збаразька письменниця Надійка Гербіш.

Надійці Гербіш всього 28, але вона вже встигла попрацювати головний редактором видавництва, перекласти декілька книг і написати ще більше своїх: і для дорослих, і для дітей. Її "Теплі історії до кави” і "Теплі історії до шоколаду” стали справжніми бестселерами в Україні. А ще вона мама дворічної дівчинки Богданки. Зараз сім’я Надійки переїхала до Польщі. Письменниця здобуває ступінь магістра у Лодзі. Однак окрім навчання не припиняє писати. Ми поспілкувалися з авторкою про її книги, родину, навчання.
- Надійко, ти зараз живеш у Лодзі. Розкажи, як тебе зустріло це місто, чи є там щось, що нагадує рідний Збараж? І які місця там стали твоїми улюбленими (якщо такі є)?
- Навіть не знаю, чи можна знайти якісь такі очевидні паралелі, адже Лодзь у минулому – велике індустріальне місто, а зараз – центр польського кінематографу і просто великий бізнесовий і культурний осередок. В історії міста був період «столичності», та й досі між Лодзем і Варшавою існує певна конкуренція. Чимало лодзян, наприклад, казали мені, що найгірша для них образа – почути від когось, начебто йому сподобалася Варшава (а якщо ще й більше, ніж Лодзь, ух!). Тут постійний рух, центр міста активно ремонтується і забудовується, університети виграють ґранти і запрошують тисячі студентів і чимало викладачів з-за кордону.
Натомість у Збаражі нема відчуття змагання – воно розвивається, безумовно, але радше плавно, нікуди не поспішаючи. У Лодзі мені подобається старе місто, на території якого ми живемо, подобаються старі парки – ми часто гуляємо в парку Геленів, там качки, голуби й відчуття спокою.
А зустріло нас місто дуже цікаво. На дверях будинку, де ми поселилися, повісили табличку з перепрошеннями за незручності, адже на кількох сусідніх вулицях – власне, на території єврейського ґетто – американсько-польська команда знімала кіно «Музика, любов і війна». Ми мали нагоду побачити цей процес зблизька, а в знімальних перервах прогулятися поміж декорацій. То був дуже цікавий досвід.
- Наскільки відрізняється освіта та сам процес подачі матеріалу в Україні та Польщі?  Що тебе приємно чи не дуже здивувало в польському університеті?
- О, тут я можу говорити багато. І попри те, що я мала можливість безпосередньо «варитися» в українській університетській освіті майже вісім років: шість як студентка і ще півтора – як викладачка (до декрету), а тут провчилася всього півроку, вважаю, що «рідна» освіта багато в чому програє європейській. У європейській менше предметів (10-12 на семестр для магістратури), майже немає класичних домашніх завдань, але надзвичайно цікаві виклади плюс стимуляція власного глибокого дослідження предмету.
Більшість викладачів – поляки, які говорять прекрасною, багатою англійською. Трапляються й такі, які говорять з відчутним польським акцентом, але на красу й грамотність їхньої мови цей акцент не впливає. Більше того, обидва викладачі з «найгіршим» акцентом вільно говорять японською і часто їздять в Японію в рамках своєї наукової діяльності.
Є також американські професори. Один із них, наприклад, одружився з польською науковицею і переїхав до Варшави, де вона викладає. До нас він приїжджає раз чи два в тиждень і стверджує, що має мільйон причин не хотіти повертатися до США. Він тут уже доволі давно, виховують з дружиною двох донечок.
Усі викладачі багато мандрують завдяки так званому науковому туризму. Тому в нас час від часу змінюється графік, але всі заняття відпрацьовуються в зручний для студентів час, а про майбутні конференції й відрядження викладачі попереджають на початку семестру.
Фізкультура обов’язкова, але з широким вибором факультативів. Я, наприклад, обрала басейн. А є ще різні варіанти - самозахист, танці, волейбол, аеробіка, футбол, бридж…
- Твоя спеціалізації навчання - інтеграція біженців. Чому і коли тебе зацікавила саме ця тема? І взагалі звідки виникла ідея піти вчитися ще?
- Передумовою пошуків і нових рішень стали події в Україні. Під час нашої минулорічної мандрівки Італією ми побачили багато можливостей і намріяли собі нові цілі. Ініціатором був чоловік, який відновив власне навчання. Я підхопила ідею – і дуже з цього втішена. Моя магістерська програма має назву «American Studies and Mass Media». У США наразі найкращі в світі формули й техніки інтеграції емігрантів і біженців.
- Як сприйняла переїзд твоя маленька донечка Богдана? Чи задумуєшся, яку освіту їй даси: в Україні чи все ж за кордоном?
- Мама, тато поруч – що ще дитині треба? Перші дні вона ще часто говорила нам «дьома», але швидко звикла. Їй було тільки 1,8 р, коли ми приїхали до Лодзя. У такому віці адаптація відбувається досить швидко і безболісно. Якщо, звісно, умови достатньо комфортні, а поруч є найрідніші. Про вищу освіту ще рано говорити – поки донечка підросте, українська освіта може сягнути небачених вершин.
- Зараз тобі одночасно треба встигати багато чого: ти мама, дружина, письменниця, а тепер ще й знову студентка. Який рецепт цього "всюдивстигання"? Що рятує у складних ситуаціях?
- Бувають моменти втоми, якогось дрібного смутку. Але мені багато допомагає чоловік. Хоча говорити про якусь допомогу, мабуть, не зовсім коректно. Ми з Ігорем маємо спільне бачення, спільні цілі, дитину, побут. І намагаємося всі обов’язки розділити так, щоб це найкраще відобразилося на нашому житті. І, знову ж, ідеться не стільки про розподіл обов’язків, як про розподіл часу.
Є якісь базові речі – спільні молитви, спільні вечері, відвідини церкви, родинні прогулянки, смішні домашні танці… Для цього ми знаходимо час усі втрьох. А решту часу доводиться ділити – поки Ігор працює чи вчиться, я займаюся Данусею і побутом, коли я працюю і вчусь, Дануся залишається з татком.

- На початку літа ти збираєшся у Францію. Подорожі надихають на нові книги, а нові книги вимагають нових подорожей? Чи уявляєш своє життя без руху?
- До Франції мене запросила українська спільнота на літературну зустріч, і я дуже чекаю цього, бо скучила за далекими подорожами. Узагалі, мандрівки – це моя величезна любов і, по суті, моя робота. Я пишу з подорожей, фотографую для видавництв і не лише в подорожах, презентую книжки в подорожах…
Колись у подорожах перекладала і як редактор вибирала закордонні книжки для перекладу. Зараз ці дві функції, можливо, тимчасово позаду, але внутрішня потреба вирушати кудись далеко залишається і міцніє. Особливо навесні та восени.
- Знаю, що є багато людей, яких ти надихнула писати. Як вважаєш, в чому секрет успіху твоїх книг? Чи готова ти була до популярності?
- Я не чекала популярності, тож ніяк до неї не готувалася. Більше того, не скажу, що якось відчуваю її в буденному житті. Так само не можу говорити про якісь її секрети. Є тексти, які резонують з почуттями великої кількості людей, а є такі, що можуть достукатися лише до вузького кола читачів. Чи можна на цій кількісній різниці робити якісь висновки щодо цінності книжки? Навряд. Але я дуже вдячна Богу за такий чудовий досвід писати книжки, які промовляють до тисяч людей; які надихають і підбадьорюють.
Для мене дуже важливий кожен лист, написаний читачами – з вдячністю, зізнаннями, проханнями про пораду. Тішуся, що можу бути тою маленькою свічечкою, яка освітлить чиїсь темні години перед світанком.
- В який момент ти зрозуміла, що хочеться писати для дітей? І чи є взагалі та межа, яка розділяє дитячу літературу та книги для дорослих? Чого б ніколи в житті не дала читати доньці?
- Я почала писати для дітей чи не раніше, ніж для дорослих, але насправді захопилася цим, уже будучи вагітною. Саме в той період почали виходити мої дитячі книжки. Ну й, звісно, писалися нові. Межа, мабуть, є. Але що я зараз знаю – дитяча книжка має бути цікавою і дорослому. Більшість книжок, які я зараз пишу – Богдані «на виріст». І «на виріст» собі самій. Інколи я мрію, як буду читати книжки, які зараз пишу Данусі, внукам. І буду розказувати, як і коли вони писалися. І буду вигадувати нові історії разом з ними. Помічаю, як із кожною новою книжкою відшліфовується майстерність, і хочу, щоби так воно було й надалі.
З приводу «ніколи б не дала читати» - такого немає. Але є книжки, від яких я хочу вберегти Богдану до певного віку. Так свого часу робила моя мама, і я дуже їй за це зараз вдячна.

- Розкажи трішки про нову книгу "Мандрівки з Чарівним Атласом". Якось ти розповідала про те, що хочеш написати книгу, в якій колись твоя Богдана упізнає себе в дівчинці в смугастій сукні. Плануєш серію таких спогадів та ключових моментів для доні?
- Власне, то вона і є. Там ще багато таких «конвертиків зі спогадами». І, так, «Мандрівки» плануються як серія, друга частина вже написана, а влітку сподіваюся написати третю. Це книжка про двох діток, братика Луку й сестричку Терезку, і про їхні казкові подорожі до цілком реальних міст. Це пригодницько-пізнавальна серія: мені дуже подобається концепція «living books», чи то пак живих книжок, яку охарактеризувала жінка, чиї роботи на тему домашньої освіти вважаються світовою класикою – Шарлотта Мейсон. Вона радила давати дітям не підручники, а «живі книжки», які характеризують ту чи іншу епоху, той чи інший предмет. До речі, в європейській системі освіти цей підхід впроваджується доволі вдало: у нас немає жоднісінького підручника. Тож особливості подорожі, історична довідка, відомі правителі й митці, найважливіші архітектурні пам’ятки, кухня і ремесла – все те, що мало б місце в енциклопедії, у моїх текстах вплітаються в жваву художню історію про двох дітей, їхніх рідних і нових друзів.
-  Над чим зараз працює Надійка? І кого порадує наступного разу: дорослих чи малечу? 
- Я не знаю порядок виходу написаних книжок, але уже написала дві дитячих і почала роботу над однією книгою для дорослих.  
Мітки:
  • Надійка Гербіш: «Пищати й підстрибувати мають, передусім, маленькі діти. Але й дорослі мами можуть теж»
  • ЖОДТРК. Про Профі. Надійка Гербіш, відома українська письменниця
  • Надійка Гербіш розповіла про їжаче Різдво
  • Інтерв'ю Високому Замку: «Пишу всупереч тому, що відбувається навколо»
  • «Теплі історії» до кави і шоколаду стали бестселерами несподівано для авторки

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014