Надійка Гербіш
січня 09 (Пн) 2017, 14:17
Мої перші в житті вареники й багато думок з приводу

Мій дєд дуже любив вареники з сиром. Я – теж. Ми вдвох затягували пісню про козака, який любив дівчИну і з сиииром пиииироги, і сміялися просто так. Бабця робила нам їх часто. Щонеділі, напевне. Коли дєда не стало, багато чого змінилося. Ми рідше їли вареники, стіл не накривався у визначені години, не було чіткого порядку, визначених місць для кожного члена родини, не було великої тарілки з салатом ближче до нашої з дєдом частини столу, не було багато чого.

Мої перші в житті вареники й багато думок з приводу 

Коли в нашому домі з’явився Ігор, бабця дізналася, що він любить вареники з сиром і картоплею і почала готувати їх частіше. А я їх зовсім розлюбила.

Ігор часто казав, начебто жартома, доброзичливо при цьому сміючись, що його мрія – скуштувати вареники, які зготую я. Навіть сам готував кілька разів вареники з вишнями. Кілька разів за понад десять років нашого спільного життя – може, два. Чи три. Точно не більше. (І навіть у ті рази я не впевнена, що тісто він готував сам - може, йому таємно допомагала бабця). Але навіть на це я не повелася. Навіщо взагалі комусь любити вареники? Навіщо ускладнювати життя?

Так само зневажливо я ставилася до борщу. Ну, поки ми не приїхали жити в Лодзь. Я зварила борщ у наш перший місяць тут. І з того часу варила його часто. Він почав мені смакувати, трохи тамував тугу за домом, але це не було основною причиною: оця магія свіжонарізаних овочів, їхні запахи й розмаїття, петрушка й часник укінці, насичений, густий багряний колір, який перемагав, гасив усі інші, наповнюючи їх собою. Ота біла сметанова пляма посеред тарілки і м’яка рожевість, яка тонкими ворсинками розтікалася від неї до країв. Задоволений вираз Ігорового обличчя. Тепле, аж муркотливе відчуття всередині – ну от, щось мені вдалося.

Але не вареники. Лазанья – так. Хрусти – так. Навіть медівник. (Не те щоб вони щоразу виходили ідеально, зрозумійте мене правильно, але це мене не лякало - зрештою, лазанья не вдалася лише раз). Але не вареники, ні.

Однак сьогодні, на третій день Різдва за старим стилем, я таки їх зготувала. Серце калатало, я не пускала нікого в кухню, руки тремтіли, в горлі збирався клубок сліз. Я була впевнена, що нічого в мене не вийде, але цей минулий тиждень Ігор так старався говорити моєю мовою любові, і взагалі, ми стільки років одружені, а я так і не виконала таке просте прохання… словом, я не могла опиратися давньому задуму. Написала мамі ‘SOS’ із проханням терміново подзвонити до бабці, вивідати рецепт тіста, але всі найпростіші й навіть витіюваті бабцині рецепти знають її пальці, тож нічого, крім складників – борошна, яйце, вода – я не дізналася. Місила тісто, готувала начинку, стримувала сльози, сказала Ігорю, щоб не надумав критикувати, яким би не був результат.

Ігор сказав, що вареники вже виходять прекрасними. Сказав, що йому доведеться відновити сторінку у фейсбуку, бо про таке не можна мовчати. То був дуже дотепний жарт: Ігор не вірить у фейсбук, зареєструвався, коли був в Україні, а я – тут, у Лодзі, але нічого не відповідала йому у вайбері, він хвилювався. Скоро видалив сторінку й живе чудове життя, не роблячи позначок на фейсбучних полях. Мені це в ньому подобається.

Вареники не розлізлися, не розварилися, виглядали, наче справжні вареники, правда, тісто було недостатньо м’яким, недостатньо повітряним. Словом, сильно програвало бабциному – тому, чий рецепт знають лише її пальці.

Я думала про те, як несподівано мало там інгредієнтів. І як багато роботи. Порівнювала з вчорашньою тушкованою солодкою картоплею з цілим букетом овочів і салатом із самої лише пекінської капусти, политої оливковою олією і лимонним соком – і як чудово то смакувало Данусі. Думала, що колись люди не мали розмаїття на столі, тяжка робота була звичкою, а відкладати собі трохи часу на відпочинок не видавалося важливим (чи можливим). Зараз страви мають так багато складників, а на їхнє приготування треба так мало часу й сил. Часу на відпочинок, на спілкування – більше. Але так багато з нас його спалюють, безкінечно проглядаючи новинну чи фейсбукову стрічку.

Я не фанатка вареників, узагалі. Але зараз мені особливо важливо повернути за родинний стіл атмосферу передбачуваності, спокою, цікавих розмов і сміху – саме таку атмосферу завжди оркестрував дєд і втілювала бабця за нашим овальним дерев’яним столом у збаразькій їдальні.

Так важливо, щоби Дануся знала: я аж так сильно люблю її тата, що от, навчилася готувати саме такі борщі, які він любить, зварила йому вареників. Хоча, Данусі так подобається бавитися з тістом, для неї то така «чудова гра», як вона сама повторює, що їй, мабуть, здається, що то я просто розважаюся. Ну й нехай. Головне – всі задоволені.

  • 100 випадкових фактів про мене 2/4: родинні історії
  • 9 років у шлюбі - невже вже?..
  • Про красивих жінок
  • Рік невимовної вдячності
  • 27

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Лодзь, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014