Надійка Гербіш
січня 23 (Пт) 2015, 10:28
Рік невимовної вдячності

Учора, 22 січня, Богдані виповнився рік. То був рік наших 

переповнених сердець – але замість того, щоби луснути, вони розширювалися і вміщували в себе ще більше радості, вдячності, ніжності.

 

 

 

Дануся – дуже спокійна і життєрадісна дівчинка. Дуже любить батьків і найрідніших (у фаворитах, окрім мами з татом – бабця Таня).

Рік невимовної вдячності

З чужими з невгамовної веселунки перемикається в режим спостереження, до себе підпускає далеко не одразу й не усіх (чим дуже відрізняється від своєї мами, яка з дитинства була зацікавлена в кожній людині світу й мала твердий намір з усіма перезнайомитися).

Улюблені іграшки – книжки. Може подовгу ними бавитися, дуже любить, коли я їй показую малюнки, «читаю» разом із нею. Знає і показує чимало звірят, фруктів і овочів – причому, впізнає їх, навіть намальованих іншим художником. Показує, де в кого очка, носик, вушка. Любить м’які іграшки, обіймає їх і цілує. Має улюблених м’яких ведмедика і зайчика та зворушливу звичку моститися мені на коліна разом із ними і так подовгу обійматися. Любить цілувати і обіймати маму. З татом любить «літати» й усіляко веселитися. Зосереджено складає пірамідки. Смішно копіює нашу міміку. Дуже цікавиться різними ґаджетами, розетками й шнурами.

Рік невимовної вдячності

Богданочка досі ходить лише з опорою (тримаючись за меблі), зате вже дуже багато говорить. Мама, тятя, баба, де, є, ма (тобто нема; при цьому характерно розводить руками), ампа (лампа) – первинний набір слів, який вона засвоїла приблизно в дев’ять місяців, розширився, проте нові слова вона не завжди каже аж так зрозуміло, хоча дуже намагається розповісти якомога більше. Наприклад, тя – так, тьо – хто; пінгвін – ґ, песик каже гау, ав або ввв, дай – дам (копіюючи мене – «зараз дам, Данусю»), баранець каже е-е-е, коник їде цок-цок-цок (тут характерне цокання язика), курочка каже к-к-к, маму звати Діка, а бабцю – Тянь; смачно – ам-ам-ам.

Рік невимовної вдячності

Мова жестів теж доволі багата: Дануся показує один пальчик у відповідь на питання «скільки тобі років?» (на фото унизу), пальчиком показує на сердечко, бо там «живе Ісус», підіймає руки догори, бо така «велика-велика», зачісує себе, танцює і співає на прохання, коли чує «слава Богу», підіймає руки догори й усміхається, а на слова «благословляю тебе» (початок нашої традиційної ранкової сімейної молитви один за одного), кумедно кладе ручку собі на голівку. Годує мене з ложечки й печивом, гойдає лялечку в колясці й наспівує а-а-а (з класичним інтонаційним злетом укінці музичної фрази), показує па-па і часом при цьому навіть те па-па каже, плеще в долоні, зачувши «молодець!». Рахує пальчики на ніжках "one, two, three, four, five", водить пальчиком по долоньці "сорока-ворона на припічку сиділа..." (мамина версія пестушки, де всі діти ситі і люблені, нікого не сварять, ггг). На все, чого хоче, по-королівськи тицяє пальцем, задерши при цьому голову, але дивлячись прямо.

Рік невимовної вдячності

Привчена до горщика, ходить в туалет, коли я її посаджу (на вимогу) або (значно рідше) проситься. Це дуже весело: підповзає до горщика, сідає поруч, кладе руку на нього й починає пнутися. Мама (тобто я), як правило, помічає то вчасно – на щастя. На прогулянках не ходить у підгузник, уночі – дуже зрідка (частіше будить мене, щоби я її посадила на горщик).

Має вісім зубчиків (з дев’яти місяців) плюс чотири ікла, що от-от проріжуться. Досі на ГВ (95 відсотків раціону, ггг), але любить макарони й картоплю з маминої тарілки, овочеві супчики, м’ясо, йогурт, печиво, хліб, банани, яблука.

Рік невимовної вдячності

Наша дівчинка дуже, дуже багато усміхається. Любить подорожі й транспорт. Прогулянки й нові пейзажі. Музику і обійми. Книжки, квіти, прикраси, дорогу – як і мама. Але вона значно спокійніша і врівноваженіша, ніж мама, – як татко. До речі, татком тішиться шалено, але при цьому залишається такою дуже маминою дівчинкою. Засинає, тримаючись ручкою за мамине волосся чи обнявши за шию; сумує, якщо я залишаю її хоча б на півгодини; та й насолода часом, проведеним із татком, зростає, якщо на тлі того всього десь затесалася мама. Ми з нею схожі й дуже різні – і це так добре. Мрію і молюся, щоби ми стали найближчими подружками на все життя. Бо хіба може бути щось краще.


Рік невимовної вдячності

Ця дівчинка народилася тому, що Бог захотів подарувати нам Диво. І я так хочу, щоби всім своїм життям вона прославляла Його. 

Мітки: Богдана
  • Про Віру і Невидимого
  • 2014. Підсумки
  • 27
  • Дорога, радіо і дощ
  • Постфорумне

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, rights management, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Греція, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, труднощі перекладу, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014