Учора, 22 січня, Богдані виповнився рік. То був рік наших 

переповнених сердець – але замість того, щоби луснути, вони розширювалися і вміщували в себе ще більше радості, вдячності, ніжності.

Дануся – дуже спокійна і життєрадісна дівчинка. Дуже любить батьків і найрідніших (у фаворитах, окрім мами з татом – бабця Таня).

З чужими з невгамовної веселунки перемикається в режим спостереження, до себе підпускає далеко не одразу й не усіх (чим дуже відрізняється від своєї мами, яка з дитинства була зацікавлена в кожній людині світу й мала твердий намір з усіма перезнайомитися).

Улюблені іграшки – книжки. Може подовгу ними бавитися, дуже любить, коли я їй показую малюнки, «читаю» разом із нею. Знає і показує чимало звірят, фруктів і овочів – причому, впізнає їх, навіть намальованих іншим художником. Показує, де в кого очка, носик, вушка. Любить м’які іграшки, обіймає їх і цілує. Має улюблених м’яких ведмедика і зайчика та зворушливу звичку моститися мені на коліна разом із ними і так подовгу обійматися. Любить цілувати і обіймати маму. З татом любить «літати» й усіляко веселитися. Зосереджено складає пірамідки. Смішно копіює нашу міміку. Дуже цікавиться різними ґаджетами, розетками й шнурами.

Богданочка досі ходить лише з опорою (тримаючись за меблі), зате вже дуже багато говорить. Мама, тятя, баба, де, є, ма (тобто нема; при цьому характерно розводить руками), ампа (лампа) – первинний набір слів, який вона засвоїла приблизно в дев’ять місяців, розширився, проте нові слова вона не завжди каже аж так зрозуміло, хоча дуже намагається розповісти якомога більше. Наприклад, тя – так, тьо – хто; пінгвін – ґ, песик каже гау, ав або ввв, дай – дам (копіюючи мене – «зараз дам, Данусю»), баранець каже е-е-е, коник їде цок-цок-цок (тут характерне цокання язика), курочка каже к-к-к, маму звати Діка, а бабцю – Тянь; смачно – ам-ам-ам.

Мова жестів теж доволі багата: Дануся показує один пальчик у відповідь на питання «скільки тобі років?» (на фото унизу), пальчиком показує на сердечко, бо там «живе Ісус», підіймає руки догори, бо така «велика-велика», зачісує себе, танцює і співає на прохання, коли чує «слава Богу», підіймає руки догори й усміхається, а на слова «благословляю тебе» (початок нашої традиційної ранкової сімейної молитви один за одного), кумедно кладе ручку собі на голівку. Годує мене з ложечки й печивом, гойдає лялечку в колясці й наспівує а-а-а (з класичним інтонаційним злетом укінці музичної фрази), показує па-па і часом при цьому навіть те па-па каже, плеще в долоні, зачувши «молодець!». Рахує пальчики на ніжках "one, two, three, four, five", водить пальчиком по долоньці "сорока-ворона на припічку сиділа..." (мамина версія пестушки, де всі діти ситі і люблені, нікого не сварять, ггг). На все, чого хоче, по-королівськи тицяє пальцем, задерши при цьому голову, але дивлячись прямо.

Привчена до горщика, ходить в туалет, коли я її посаджу (на вимогу) або (значно рідше) проситься. Це дуже весело: підповзає до горщика, сідає поруч, кладе руку на нього й починає пнутися. Мама (тобто я), як правило, помічає то вчасно – на щастя. На прогулянках не ходить у підгузник, уночі – дуже зрідка (частіше будить мене, щоби я її посадила на горщик).

Має вісім зубчиків (з дев’яти місяців) плюс чотири ікла, що от-от проріжуться. Досі на ГВ (95 відсотків раціону, ггг), але любить макарони й картоплю з маминої тарілки, овочеві супчики, м’ясо, йогурт, печиво, хліб, банани, яблука.

Наша дівчинка дуже, дуже багато усміхається. Любить подорожі й транспорт. Прогулянки й нові пейзажі. Музику і обійми. Книжки, квіти, прикраси, дорогу – як і мама. Але вона значно спокійніша і врівноваженіша, ніж мама, – як татко. До речі, татком тішиться шалено, але при цьому залишається такою дуже маминою дівчинкою. Засинає, тримаючись ручкою за мамине волосся чи обнявши за шию; сумує, якщо я залишаю її хоча б на півгодини; та й насолода часом, проведеним із татком, зростає, якщо на тлі того всього десь затесалася мама. Ми з нею схожі й дуже різні – і це так добре. Мрію і молюся, щоби ми стали найближчими подружками на все життя. Бо хіба може бути щось краще.

Ця дівчинка народилася тому, що Бог захотів подарувати нам Диво. І я так хочу, щоби всім своїм життям вона прославляла Його.