Надійка Гербіш
серпня 04 (Сб) 2018, 03:10
Про те, що за фасадом

Днями ми з Данусею дочитали «Поліанну»; там наприкінці книжки лікар Чилтон бідкається, що професійна етика заважає йому негайно приступити до порятунку своєї улюблениці. А сьогодні надвечір (незадовго до того, як лягти в ліжко) я прочитала у ФБ текст молодої жінки, яка мені дуже подобається (ем, і, власне, те прочитання і думки з приводу не дали мені в тому ліжку залишитися – зараз на годиннику друга ночі, а я пишу свій перший за довгі місяці запис у блоґ), і він настільки смішний і влучний, що мені страшенно хотілося би ним поділитися, але от, соцмережна етика не дозволяє.

Суть приблизно така: якщо хоч трошки передозувати прийом соцмереж у життя, старанно відрощувана самооцінка переживає кризове скорочення, і починає здаватися, що життя прекрасне всюди, тільки не в жертви передозу (і це, у свою чергу, позначається на якості цілком реального життя).

 

Про те, що за фасадом

 

Бо там всі-всі шалено успішні, регулярно й дуже якісно насолоджуються родинним відпочинком, красиві й доглянуті, втілюють шалені мрії на тлі добре облаштованого побуту, дбають про своє здоров’я, ніколи не їдять цукру і не п’ють забагато кави. Ну наприклад. Чи якого там прототипного андроїда вимальовує ваша середньостатистична стрічка.

Колись мені здавалося (хотілося вірити?), що оті ідеальні люди й ідеальні родини справді існують. У правильному середовищі із правильним вихованням, хорошою освітою і вагомою родинною підтримкою в анамнезі. Люди, які завжди ухвалюють хороші, виважені рішення й пожинають гідні плоди.

Але з кожним роком, з кожним глибоким, відкритим спілкуванням із людьми, якими захоплююся, усвідомлюю, що фасад – це завжди лише фасад. І він такий не лише задля позірної краси, але й для захисту вразливого внутрішнього простору.

Минулої осені у шалено-книжковому Франкфурті мені випали дві пізньовечірні розмови із жінками, яких дуже люблю і якими зачудовуюся ось уже багато років. У них обох прекрасні міцні родини, шалено успішна кар’єра в улюбленій справі, затишні доми, багато подорожей і загалом вельми цікаве та змістовне життя. А ще вони в свої плюс-мінус шістдесят виглядають безмежно витончено, граційно й стильно.

 

Про те, що за фасадом

 

Усі вісім років нашої дружби я спостерігала лише за фасадом їхнього життя – захоплювалася і з усіх сил намагалася вторувати їм хоч у чомусь. Але лише тієї осені, у затишних ресторанах, за смачною їжею, при світлі свічок, кожна з них розповіла мені дещо. Про будні. Про біль втрат. Про тягарі й виклики.

З того часу схожих розмов чомусь випадало дуже багато – зазвичай із людьми, чий заквітчаний фасад видавався мені вершиною земної досконалості. Виявилося, що у всіх цих успішних, люблених, чарівних жінок немало випробувань на щодень – і на роки.

Однак навіть у цьому всьому вони намагаються не зводити очей з головного. Сподіватися дива. Тішитися дрібницями. Ділитися радістю й теплом.

 

Про те, що за фасадом

 

Минулого літа, десь о тій самій порі я, пригадую, сумувала з того ж приводу, що й тепер: дні рутинно заталовувалися роботою і турботами, попереду було дуже багато непевностей і невизначеностей, а відпочинком навіть і не пахло.

Одного вечора я, украй виснажена, вийшла на гамак почитати листи – і побачила там квитки до Парижа для нашої маленької родини від коханого чоловіка. І ця мить була для мене маленьким дивом. Бо саме та подорож стала мені маленьким якорем якщо не в цілковиту безтурботність, то, принаймні, у віру в неї.

У грозовому морі тої осені цей якір став рятівним.

 

Про те, що за фасадом

 

Та осінь видавалася мені особливо складною (зрештою, як і багато інших осеней до неї; осінь – то завжди пора щедрих урожаїв і водночас виснажливих посівів): вересень був помережаний чудовими робочими поїздками, виходом двох моїх нових книжок, початком роботи мрії і невпевненістю: ми сім’єю знову переїздили з усіма нашими скромними надбаннями, на той раз із Лодзя у Краків, де встигли винайняти чарівну маленьку квартирку з міні(мікро?)-садом. Прилетівши до Кракова, ми полетіли до Парижа, занурилися в казку й повернулися в Краків на кілька днів – ще без відчуття дому й будь-чого, що би прив’язувало нас до міста, зате з великою купою доволі складних нерозв'язаних питань. Уже звідти я летіла до Франкфурта, а повернувшись і намагаючись підтримувати шалений робочий темп, якого від мене вимагали, пакувала разом із І. коробки, аби втілювати нове наше рішення (і другий за місяць великий переїзд): повертатися до України.

 

Про те, що за фасадом

 

Період адаптації після двох років у Польщі видався непростим, але я весь час поверталася думками у паризьку казку, яка прийшла зненацька, наче нагадування: дива існують, хай там що.

Минув майже рік, а з ним прийшло так багато різних змін. У чомусь додалося певності. Та попри те, що я так її чекала і мала вже б нарешті видихнути й заспокоїтися, непевність з’явилася в інших сферах. Питань стало не менше – тільки тепер вони інші. Відпочинком знову навіть не пахне, практично всі свої захцянки ми склали до коробки у найвіддаленішому кутку горища й дуже тісно зав'язали пояси, але я тішу себе осінніми відрядними квитками до Франкфурта і мріями, задля яких ми й працюємо, не покладаючи рук, хай навіть зараз вони й видаються примарними.

 

Про те, що за фасадом

 

Тому що на землі все прилизано й правильно тільки в соцмережах. Тому що навіть тут, начебто ділячись випробуваннями і викликами, я написала лише те, що могла написати, не руйнуючи фасаду. Зі зрозумілої загалу інформації – лише назви міст. І прочитавши їх отак от просто в одному тексті – Лодзь, Краків, Франкфурт, Париж – можна зробити хибний висновок про начебто чарівне мандрівно-пригодницьке життя.

 

Про те, що за фасадом

Однак ізсередини – так багато всього того, про що неможливо здогадатися, однак треба прийняти. Лише тим, хто живе там, всередині, і для кого фасад – це лише щось зовнішнє і не настільки важливе.

 

Якось після моїх загальних роздумів у ФБ товариш, відслідкувавши настрій, написав: «У тебе все добре?» І я подумала, що, насправді, усе дуже добре – у найголовнішому. У мене люблячий чоловік і дивовижна донечка, однозначно послана з небес. Найдорожчі живі й здорові. Справа, яку я роблю, приносить плоди і має сенс. Довкола так багато людей, яким можу й люблю допомагати.

 

Про те, що за фасадом

 

Ще так багато найпростіших, найбанальніших наших мрій не здійснилося. І наше життя не назвеш відпочинковим. Однак ми знаходимо в собі силу час від часу ввечері поїхати кудись велосипедами із «бричкою» утрьох, а вранці читати Псалми. Навіть утомлена, я знаходжу вдосталь часу, щоби щодня читати донечці книжки, а часто й малювати та музикувати разом. Ми молимося разом. Коли холодно – палимо в грубці й запарюємо чаї. Коли спекотно, гойдаємося на гойдалці чи на гамаку ввечері, а вночі розглядаємо зірки. Моя мама далеко і не може підстрахувати мене у періоди втоми, однак у своїй Кенії вона робить так багато важливого. Я так давно сюди не писала, а цей запис забрав у мене щонайменше годину нічного сну (уже майже третя ночі!).

 

Про те, що за фасадом

 

Однак дуже хотілося нагадати, собі передусім, що немає нічого грандіознішого, ніж буденна радість у цих глибоких, повногрудих митях, коли всі найближчі живі й здорові, сонце сідає десь, здається, зовсім близько, а найкращі квіти - ті, що ростуть при дорозі до добрих, хоч і буденних, пригод? Дорогий Боже, як же хочеться жодну з них не пропустити.

Про те, що за фасадом

 

  • Щоденникове: напередодні змін
  • Вранішні ритуали
  • 100 випадкових фактів про мене 2/4: родинні історії
  • Щоденникове - Напередодні
  • "Липкі підлоги хороших мам" і мій баланс встигань та невстигань

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014