Надійка Гербіш
березня 15 (Нд) 2015, 22:01
"Липкі підлоги хороших мам" і мій баланс встигань та невстигань

Якось Юля – дівчина, з якою ми не знайомі, але котра пише мені листи, які страшенно підбадьорюють, – запитала про те, звідки береться мій час. Я довго тягнула з відповіддю (бо ж час, навіть коли з ним товаришуєш, не тягнеться у всі боки), сподіваючись колись написати розгорнутий текст з прикладами… ну й вигадати якусь унікальну методику тайм-менеджменту, яка б розв’язала всі мої проблеми й дозволила поділитися чимось насправді вартісним, заодно. Але методика не вигадалась, часу на розгорнуту відповідь не додалося, ділюся тим, що є, так, як є.

 

Перше, банальне: я встигаю далеко не все. І навіть не половину. Зараз мені доводиться жонглювати добрячим жмутом обов’язків різного об’єму й ваги: сімейне життя і маленька дитина, домашній побут (ох, це дається найтяжче), робота, творчість, громадська активність, служіння в церкві, який-не-який догляд за собою (інколи він обмежується помитою головою і почищеними раз у день зубами), друзі, цікаві проекти, поїздки, спілкування з читачами, ситуативне навчання – і це, очевидно, не вичерпний список.

Друге, теж банальне: не все, що я встигаю робити, я роблю добре. Віддаючи більше зусиль якійсь одній справі, я неодмінно занедбую інші. Тому що це – природно. Тому що новини знесилюють. Тому що я лінива і недостатньо організована. Тому що мій побут не достатньо добре заточений під мій стиль життя і його потреби. Тому що авітаміноз. Тому що неможливо служити двом панам… Словом, я не почуваюся через це винною (точніше, намагаюся не почуватися). Оптимізую, що можу, на решту – закриваю очі. З відносно непогризеним внутрішніми монстриками сумлінням.

Передусім тому, що пріоритетні сфери мого життя, як правило, не страждають.

 

Щодня в моєму дні, яким би насиченим він не був, є час на молитву й читання Біблії.

Щодня в мене є час на спілкування з чоловіком.

Щодня найбільше моїх зусиль і уваги присвячується моїй маленькій донечці – і ні, у нас нема няні, а моя мама приїжджає в кращому випадку раз на тиждень на кілька годин.

Щодня (за винятком днів із відверто кепською погодою) ми гуляємо надворі.

Щодня я стараюся знайти трохи часу на себе (читання, чай зі смаколиками, онлайн-навчання, велосипед, творчість, розмови з подружками).

Щодня я намагаюся хоч трошки, але попрацювати.

Щодня я прибираю (хоча увечері це далеко не завжди помітно).

Щотижня я відділяю якийсь час для служіння церкві, громаді міста, країні (у інший час це звучало би страшенно пафосно).

 

У мене є дуже сильна внутрішня мотивація робити ці справи завжди і відносно добре.

Натомість страждають дуже багато інших сфер: на більшість читацьких листів я не встигаю відповісти (і моє сумління мене добряче колупає з цього приводу); миття посуду – для мене випробування, котрого я всіляко намагаюся уникнути, але безрезультатно; якби не старання моєї бабці й відділи готової їжі в сільпо, ми б харчувалися через день (дитині я готую сама і з натуральних продуктів, але недостатньо часто, хоча розумію, що ГВ – не вічне); за межами спальні підлога миється доволі рідко; на манікюр я не ходила років зо два; чимало цікавих і вартісних проектів прийшли повз мене, бо я банально не встигала… знову ж, список можна продовжувати.

У мене, звісно, є стос виправдальних аргументів… Але кому вони потрібні. Факти залишаються. Справи накопичуються – час спливає.

Я не маю якихось секретів тайм-менеджменту, якими могла б поділитися. Узагалі. Просто є пріоритети, котрі мотивують. Є чітке усвідомлення того, що стосунки і внутрішня радість важливіші за кількість напуцованих до блиску тарілок і частоту з’явлень домашньої випічки на столі.

Ні, мене не гризе сумління, що я попрацювала сьогодні менше, ніж хотілося би, тому що довше обіймалася з донечкою чи говорила з чоловіком. Так, коли тільки в мене з’явиться така можливість, я інвестую в посудомийну машинку і додаткову шафу з достатньою кількістю поличок. І в хороший пилосмок. І нову пральну машинку. Та взагалі, в нову кухню, якщо на те пішло. Але зараз такої можливості немає. Раніше я страшенно цим переймалася. Зараз багато-чого змінилося, а я стала трохи мудрішою. І миття посуду за сім’єю, ота сізіфова безконечність, просто нагадує мені, що в моєму житті був період, і то доволі довгий, коли я вважала, що побутові незручності мають якесь значення.

Так, я хочу встигати більше. Краще приборкати побут – таким чином звільнивши більше часу для пріоритетних і приємних мені справ. Потрохи вчуся. Інколи сильно засмучуюся, що не вдається. Переважно просто радію тому, що таки вдалося зробити. Кожній маленькій справі. Кожній радісній усмішці моєї доньки і блиском в чоловікових очах. Тому що...

 

...GOOD MOMS HAVE STICKY FLOORS, MESSY KITCHENS, LAUNDRY PILES, DIRTY OVENS, AND HAPPY KIDS.

*фото не моє 

 

 

P. S. Я кілька разів писала на тему організації часу для навчання для прекрасного проекту iversity, тож якщо ви читаєте англійською, ласкаво запрошую:

 

Confessions of an unorganised MOOCer

5 Ways MOOCing Benefits Your Children

MOOCing for Expectant Mothers: 5 hints to do it better and with more fun

 

  • Чому я купую своїй дитині дерев’яні іграшки
  • 27
  • 2013-тий у приводах сказати «Дякую»
  • Щоденникове
  • Листи

  • Надійка Гербіш
    українська письменниця,
    перекладачка, колумністка,
    ведуча подкасту «Слово на перетині»,
    продюсерка. Директорка
    з міжнародних літературних прав
    для Європи та Нордичних країн
    американської компанії
    Riggins Rights Management
    Нові книжки:
    комірка
    Monastyrski © 2014-2020