Щось я геть розівчилася писати щоденникові замітки на берегах не-інстаграмофейсбуків. А як без них запам’ятати це літо? З персеїдами над хатою, кавою замість вітамінів (це вікове, так?), з такою в свої неповні 5 років вдумливою донечкою, для якої допомагати комусь – це честь і невимовна радість, і яка до найдрібніших деталей пам’ятає (і весь час ті спогади озвучує) наше лодзьке життя і майже всі наші далекі подорожі. Ми дивуємося: як?! Так не буває ж! Але ні, буває, ось вони, наші сотні маленьких див на щодень. Так вона й каже: «Мамо, я вже бачила мільйон див!» - і не посперечаєшся ж із нею зовсім.