Інколи в соцмережах мене запитують, і як воно, подорожувати з малючкою? Круто! – кажу я. Значно, значно крутіше і – що неймовірно – легше, ніж подорожувати самій. Ігор каже, що легкість у мене не стільки від того, що в подорожах поруч Дануська, як від того, що тепер у подорожах поруч він, можна не перейматися валізами і документами. Може, воно й так, але з Дануською все одно подорожувати краще. (Ні-ні, я не применшую радості від того, що поруч І., просто пост не про те).
Я вже писала тут, що дитина цілковито змінює ракурс споглядання світу і взагалі світовідчуття. Доки нам перехоплювало подих від краси краєвидів і величі архітектури, Малючка бігала за голубами, нюхала кульбабки, перебирала пальчиками травичку, захоплено розглядала польового зайчика, бавилася піском. Найкращі наші миті з подорожі – це ті, котрі «організувала» Богдана, коли захотіла спати: внутрішній дворик якогось дорогого готелю на каналі Ґранде, де стіни обвиті гліцинією, а поміж кущів бігають ящірки; фантастичний захід сонця на острові Сан Джорджо-Маджоре; безцільні прогулянки босоніж пляжем Ріміні, які приносили глибоке внутрішнє втихомирення…
У Богдани був єдиний момент фрустрації за всю подорож і трапився він акурат під стінами Колізею. Справа в тому, що в Римі наша зупинка була найкоротша і ми вирішили гуляти довше, ніж зазвичай (у інших містах ми півдня тусувалися на базі – півдня гуляли, щоби не перевантажувати дитину новими враженнями), а біля Колізею було страшенно людно. Малючка розплакалася і заспокоїлася лише тоді, коли я перелізла з нею на «заборонену» травичку, подалі від людей, сіла [майже] під оливковим деревом і приклала дитину до грудей. Кілька хвилин – і Пташеня знову було радісним і спокійним, але для нас то був серйозний урок. Чудесна подорож – це коли добре всім. А щоби було добре всім, потрібно дозволити дитині визначити темп.
ГВ, звісно, рулить. Речі, які рулять, і які ми брали з собою: ерго-рюкзак (наприкінці подорожі ми ще купили візочок-тростину, і наші з Ігорем спини готові були нам цілувати щоки, тільки не дотяглися; зате Малючка прекрасно спала в ерго, поки ми намотували кілометри Італією – і, перед тим, Польщею), горщик, непроливайка, улюблений ведмедик, кілька книжок, дві нових іграшки за всю подорож, мамині помади на погризти (у ковпачку, звісно), вологі серветки. З дому захопили кілька звичних дитячих консервів, там докуповували більше + педприкорм і, звісно, грудне молоко. Ми практикуємо спільний сон, тож проблеми з додатковим ліжечком не виникало.
Візейр давав безкоштовну пріоритетну посадку пасажирам з дітьми до двох років. 6 годин у потягах по Італії дитина витримувала доволі мужньо, але батькам доводилося добре попотіти: вчасно дати горщик, підстрахувати, поки Малючка перелазить з крісла на крісло і через стіл, читати книжки, бавитися, танцювати, годувати. А от дві години в потязі з Львова до Тернополя пережити було складніше: у купе стояла страхітлива спека, довелося роздягати дитину до маєчки (і це в середині квітня).
От, зрештою, і всі нюанси подорожі з дитиною. Але ж радості, радості-то скільки! Словом, хочу ще.
українська письменниця,
перекладачка, колумністка,
ведуча подкасту «Слово на перетині»,
продюсерка. Директорка
з міжнародних літературних прав
для Європи та Нордичних країн
американської компанії
Riggins Rights Management