днями чистила архіви і натрапила на цю олександрійську фотографію. мені тут 22, я щойно закінчила універ і почала працювати головним редактором християнського видавництва. ми з І. задля того покинули Збараж і поїхали в Олександрію. я ще не знаю, що за кілька днів я вперше поїду в закордонне відрядження, спершу - в Європу, потім - до Штатів. що за кілька місяців в І. буде ще одна операція, він повністю оклигає після аварії й почне ходити сам, без милиць чи палиці. і що в той самий місяць вийде моя перша книжка. я ще не знаю, як дивовижно зміниться моє життя всього за рік.
я дивлюся на ту дівчинку і дуже яскраво пам"ятаю, чим вона тоді жила. у серці вміщалися всеохопна любов до світу і людей довкола - і гнітюче, невитравне невдоволення собою. я думаю про її сльози й зіщулені від розгублення плечі, і про щасливу усмішку при заплющених очах, коли вітер свистів у волоссі. думаю про її сміливі кроки назустріч невідомому.
шкода, що вона не знала того, що я знаю зараз. якби могла, то сказала би їй, що вона, насправді, молодець. сказала би, що Бог не вимагає від нас бездоганності, Йому достатньо щирого рішення нашого серця. я б розказала їй, що за якихось 5 років не втілиться жодна її тодішня матеріальна мрія, зате в життя прийде стільки інших, значно, значно важливіших благословінь. я б розказала їй, що за кілька місяців, відсвяткувавши 5 річницю шлюбу, вони з чоловіком наважаться на мрію про дитину. але це станеться не одразу - і що то не страшно, Бог має на все свій час. лікарі мусять сказати їм, що в природний спосіб їм нічого не світить, просто для того, щоби Бог подарував Диво всупереч. бо коли лікарі напишуть саме те, маленька Богданка вже тлумитиметься в животику.
я б розказала тій 22-літній дівчинці, що її недоліки потрохи будуть шліфуватися і зникати. не всі, звісно. і не так швидко, як хотілося б. але її найпрекрасніші риси, її любов і ніжність, її сміливість і тяга до пригод, її легкість і щирість - все це залишиться. я б сказала їй, що за 5 років вона стане саме такою жінкою, як мріяла з дитинства. я б навіть показала їй свій сьогоднішній рокерський чорний манікюр. і показала би квіти у вазі на підвіконні. бо найрідніший І. таки збагнув, що його дружина любить волошки, а не троянди, і навчився дарувати саме їх. я б показала їй книжки на полиці в кабінеті, присвячені чоловікові, донечці і мамі. майже десяток книжок! я б розповіла їй про далекі країни, якими вона мандруватиме в найближчі роки. і що в її донечки буде казковий дерев"яний коник.
...я б розповіла б їй також про те, що інколи буде дуже боляче. що країна стане іншою. зболеною. місцями страшенно понівеченою. і сказала б, що не знаю, що чекає її - і цю прекрасну країну - в майбутньому. і додала б, що їй все одно не треба боятися. бо є Той, на Кого можна оперти свою надію. і не захитатися. і що, я б знову нагадала їй, Він не вимагає нашої бездоганності, лише щирого рішення. і ще б я її обняла.

Письменниця і перекладачка,
пригодошукачка і мандрівниця.
Закохана дружина і
щаслива мама.
Полюю за натхненням
і з радістю ним ділюся.
Вірю в дива. Вірю в Ісуса.

visited 15 states (6.66%)