Першим, що ми побачили, приземлившись в маленькому аеропорту Бергамо, був захід сонця над старим містом. Абсолютно казкове видовище: позолочене призахідним промінням кам'яне містечко на пагорбі, позаду якого розляглися високі гори; з кожною хвилиною кольори змінюються, густо-блакитного стає більше, і поміж свіжих сутінків хтось запалює жовтяві вуличні ліхтарі... то було абсолютно казкове видовище, яке я, звісно, не спромоглася сфотографувати, бо несла на руках втомлену від перельоту дитину і намагалася нашвидкоруч зорієнтуватися в роздруківці квитків на трансфер до Мілану. Тепер маю новий пунктик: повернутися і побродити вуличками Бергамо; з фотоапаратом. (Забігаючи наперед, сюди ж допишу озеро Комо і "Таємну вечерю").
Італія стала 12-тою країною, яку мені пощастило відвідати (під час двотижневої мандрівки туди я додала до свого переліку поруч із нею ще дві "бонусні" країни - Ватикан і Сан-Марино) і неочікувано сильно мене вразила. Я не знаю, чи хотілося б мені там жити, але навідуватися часто і надовго - то вже однозначно (і це ми ще не доїхали до Тоскани!). Італія має чим зачепити (звичка до красивого життя, їжа, природа і архітектура, історія, флора і багато-багато іншого), але Мілан is all about culture. Принаймні, ми його відчули саме так. Стильне, жваве, елегантне місто; спонукає до творчості й розвитку; шепоче про красу і щоразу підсуває нагоду зупинитися і насолодитися миттю за найсмачнішим джелято ever.
Найсмачніше там не лише джелято. Саме в Мілан звозять найкращу рибу з Сицилії і найкращі сири з Парми, Модени та інших провінцій. Вода, що стікає з гір, має природню систему очищення пісками і глиною, після чого подається у водопровід. Вона абсолютно безпечна для пиття і дуже, дуже смачна.
Про нашу тамтешню прекрасну квартиру я вже писала раніше - ось тут. Якщо у когось виникнуть питання щодо подорожей із дітьми - окремий пост із приводу є ось тут. Ще два загальні дописи про цю мандрівку (і її найчудовіші миті) можна відшукати тут і тут.
Ну а зараз про сам Мілан. Відносно мало коментарів, багато фотографій. (Нагадую, що ця подорож трапилася з нами на початку квітня, тож квіти і одяг відповідні; до речі, в рідному Збаражі тоді ще лежав сніг!)
Подивитися "Таємну вечерю" Да Вінчі ми так і не змогли, надто велика була черга. Із основних міланських пам"яток ми побували в Дуомо (вітражі!!!), торговій галереї Віктора Емануїла ІІ (мозаїки!), базиліці Сант-Амброджіо, храмі Сан-Марко, замку Сфорца (він навіть більший, ніж наш збаразький, хто б міг собі уявити! :-)), коло Тріумфальної арки. Решту часу просто прогулювалися містом.
Раз навіть заблукали. Серед ночі. З маленькою Дануською за плечима. Оскільки північ була страшенно близько, а ми не знали графіку руху потягів метро після неї і боялися, що потяги можуть перетворитися на гарбузи, то вирішили нарешті скористатися велосипедами, які нас заінтригували раніше - цікавий вид громадського транспорту, припаркованого повсюдно і у великих кількостях. Раніше скористатися не наважилися, бо ж велокрісел там не було, і нам видавалося, що якось воно стрьомно. Але ніч! Холод! Далеко від дому! Потяг до Риму завтра! Маленька дитина, що хоче їсти! 9 кілометрів, які ми вже пройшли пішки! Словом, ми кинулися до тих прекрасних жовтих роверчиків і з'ясували, що треба мати спеціяльну картку, щоб їх розблокувати. Дістали облизня і побігли далі... Зрештою, ми таки встигли на потяг і добралися без пригод. Хіба змерзли трохи.
Після чотирьох (Ігор, я нічого не плутаю?) днів знову приїхали на тамтешній красивий і взагалі приємний залізничний вокзал. Італією ми пересувалися потягами і електричками (квитки Ігор купував зазделегідь, ще в січні, що зекономило нам чималенькі суми на кожній поїздці) - довго, не ідеально комфортно, але відносно дешево і з неймовірними краєвидами за вікном. Попереду нас чекали Рим-Ватикан-Ріміні-Сан-Маріно-Венеція, тож... далі буде!
українська письменниця,
перекладачка, колумністка,
ведуча подкасту «Слово на перетині»,
продюсерка. Директорка
з міжнародних літературних прав
для Європи та Нордичних країн
американської компанії
Riggins Rights Management