Відкрию таємницю: у Ріміні ми приїхали просто тому, що через це містечко пролягав найдешевший маршрут з Риму до Венеції. Та жодного разу не пошкодували. Бо саме там з нами трапилися такі прості, але безмежно коштовні миті.

Перша така мить застала нас дорогою до Ріміні. Ми їхали залізницею, видивляючись красиву Італію у вікно. Поля, гори, оливкові гаї, старовинні містечка на високих пагорбах… Коли сонце сіло, я на трохи відволіклася від завіконної трансляції, а знову підвівши погляд, побачила дим, який легко здіймався від чогось, що дуже нагадувало снопи сіна. Я вглядалася пильно, аж поки зрозуміла, що то не дим. І не сіно. А велике каміння, об яке розбиваються морські хвилі. Ми вийшли в якомусь приморському містечку, щоби пересісти на іншу електричку. Дув холодний, колючий вітер. Ми з Дануською закуталися в Ігоря, гріючись. І дивилися на зірки, море, великі човни. І так нам було добре.

Інші миті трапилися на порожньому (бо ж несезон) березі моря, якого я не бачила вже чимало років. Тут цитата з мого інстаґраму: «Однією рукою я тримаю крихітну ручку своєї доні, іншою - червоні балетки, адже йду босоніж. Пісок м'який і ніжний, вітер солоний і розкуйовджує мені волосся. У наших з І. кишенях - мушлі, а пальці пахнуть свіжим розмарином. Я хочу пам'ятати ці миті, щоби повертатися до них whenever мені потрібно буде трохи безтурботності.»

 

Ми планували відвідати бібліотеку й музеї, і ще щось, здається, а натомість просто блукали вуличками, їли фрукти, ходили босоніж по піску, гойдали малечу на гойдалках, їли найкращу піцу в місті (і як тепер їсти піцу деінде?), збирали мушлі й таки купили мені італійське взуття і фетрового капелюха))). Словом, були нетиповими для себе і типовими такими в принципі туристами. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Я вже писала, що ця подорож значила для нас так багато. Просто виходжувати з себе втому й хвилювання, просто бути втрьох, просто дозволити Йому перезавантажити наші «системи», видалити зайві файли і покращити версії нас самих. Просто дозволити собі радіти вільно і легко, намагаючись, наприклад, упіймати в кадр тлустих, красивих чайок. Просто пересипати пісок з руки в руку. Просто бути.