Тут ми мешкаємо в старому місті – на території, де колись було лодзьке ґетто. Чимало старих довоєнних будинків досі стоять порожні, із осліплими, забитими грубими дошками вікнами, обгорілими балконами й полущеними стінами.

Кілька тижнів тому тут знімали кіно про війну і єврейське ґетто. Називається Music, Love, and War (американсько-польське виробництво). На три дні вулиці стали декораціями до свого минулого. Я вешталася поміж них, ловила відображення птахів і колючого дроту в жовтневих калюжах на бруківці, думала про те, що ці обмежувальні лінії – як лінійки нотного стану, на яких накреслені мелодії нестямного болю. Ті, що жорстоко видобувалися щодня. Понад чотири роки поспіль. Проте, бачите пташок, які легко торкаються цих ліній, приновносячи ноти надії й свободи, яка ще колись настане?..

Що відчували ці люди, коли довкола їхньої частини міста раптом натягли колючий дріт, їхні заклади закрили, їхні вікна забили цими ось грубими дошками, а їх самих змусили нашити великі зірки на одязі й визнати себе "людським сміттям"?.. Що відчували, насмілюючись глянути у сповнені ненависті й презирства очі солдат, які окупували їхнє місто? Місто, в якому вони будували розкішні палаци й витворювали красиві тканини, народжували дітей, сміялися, читали книжки, танцювали.

Якогось вечора, виглядаючи з вікон нашої спальні – такої життєрадісної, такої спокійної – можна було підгледіти трошки знімального процесу. Раптом почали лунати жаскі глухі звуки пострілів – напевне, там знімали розстріл, усього лише знімали. А кров холонула. 

Усі ці думки пригнічують, а контраст між тим, що тепер, і що було колись на цих самих квадратних метрах, увиразнює біль за тих, хто був і вже не повернеться. Я перечитувала листи з українського Сходу і вкотре усвідомлювала, що біль і ненависть не скінчилися, а світ не став мудрішим. Маніпуляції і брехня маленьких чоловічків, які мріють про всесвіт; псевдонаціональні ідеї, псевдогордість і просто така глибока людськість – все це залишилося й постійно прориває то тут, то там.

Але всі війни колись закінчуються. А надія на Світло залишається.