За цей рік відбулося так багато, а мені здебільшого пам’ятаються різноманітні тактильні відчуття: поцілунки на острові Сан-Джорджо-Маджоре в призахідних сутінках; годування грудьми на горі Монте-Титано (і на траві під Колізеєм, в соборі Дуомо і базиліці Сан-Марко, в літаках і потягах, на ділових зустрічах і дружніх посиденьках, в автобусах і на вапоретто, та де завгодно); дивовижна порожність в руках, з яких щойно виборсалась і почимчикувала дитина, яка тільки-но навчилася ходити; хрусткі сторінки двох моїх нових книжок, які вийшли влітку й восени; поколювання в плечах від нічних чувань над рукописами інших книжок; затерплі руки від носіння дитини й багажу на варшавському вокзалі; натирання буряка на тертці для пармезану для першого борщу в малесенькій квартирі в Лодзі; обійми, дотики, усмішки, сльози, подарунки неймовірних людей після презентацій нових книжок; запах квіткових букетів у моєму кабінеті; росяна трава на Залужжі й солоно-розмариновий запах холодного квітневого Адріатичного моря; найсмачніша піца в Ріміні й міланське морозиво; сон Мацьопи в рюкзаку за моїми плечима в наших довгих мандрівках; таке приємне розпруження по закінченню ефірів і зустрічей; шорсткі дрова, які я складала в збаразьку грубку, щоби зігрітися; закіпчений дерев’яний ангел і поторсаний український прапор, які подружка привезла з собою з фронту, несподівано приїхавши до нас у свою відпустку; читацькі листи з окопів від солдатів, яких не знаю, але пам’ятаю в своїх молитвах; мурашки по спині від несподіваного відео з передової під час львівської презентації; довга дівчача розмова з Мар’янкою в теплому люблінському кафе; таке тремке відчуття вдячності в грудях, коли на мою презентацію в чужій землі приїхав посол рідної країни; тепло шарфика й шапки з пакунка від улюбленої письменниці, який прилетів у Лодзь, аби нас зігріти; веселі малюнки пальчиковими фарбами з Д.; дивне відчуття знову триматися за руки, голосно сміятися, іти тільки вдвох на коротких побаченнях з І.; запах чорнобривців у кімнаті, де ми з казковими дівчатками святкували Різдво в серпні; запах улюблених книжок з американського пакунку від подружки; вогкий запах землі в лісі, всіяному підсніжниками; тепло в тілі після велопроїжджанок горбистими місцинами; гаряче какао в термосі, яке Ігор заварює вранці з собою мені, тепер знову студентці; щоранкові збаразькі збирання малини для Мацьопи; пакунки й листи від і для таких особливих людей у поштовій скриньці; стоси дитячих книжок, перечитувані щовечора перед сном уголос; радісна втома після прийому якоїсь неймовірної кількості гостей; жар у животі, коли І. грає на барабанах; делікатне прогладжування спинки Мацьопі перед сном (точно так мене колись вкладала мама); сльози смутку за домом і рідними і невимовна вдячність, що вони в нас є; обійми, так багато обіймів. Дякую. Це був чудовий рік. Відучора мені 28. І я насправді почуваюся щасливішою, красивішою, мудрішою, ніж раніше. Дорослішати – чудове заняття у вільний від пригод час.

*

Учора мама в себе на ФБ написала пост, який я хочу залишити собі тут. І тому, що це тепле і ніжне мамине привітання, і тому, що я не знала про ті дєдові слова. А дєд був одним із найулюбленіших моїх чоловіків ever.

"Today is my daughter's birthday. When she was a little baby, I worried a lot about her and one day my father told me, "Don't worry! She is going to be a very good person and loved by many people around her." His 'prophecy' was fulfilled and here she is - Nadiyka Gerbish - a beautiful young lady, a wonderful mother, a successful Ukrainian writer and a blessing to so many around her. God bless you, Nadiyka! You are a gift from God - the answer to a prayer! I love you and thank God for you!!!"

*

Зазвичай тиждень перед днем народження для мене сповнений незмінним очікуванням дива. Таким, знаєте, коли ти зненацька усміхаєшся на вулиці і пристукуєш п"ятками: ну коли вже, ну коли. Цьогорічний "цей тиждень" для мене був сповнений, натомість, відчуттям вдячності за те, що вже є, без потреби навіть в особливих дивах. А вони однаково брали й ставалися. У Лодзі досі безсніжно (натомість є дощ), але в поштовій скриньці всередині листівки з квітами бузку були дві паперові сніжинки, які вирізав зі своєю світлою мамою хлопчик, якого я називала Маленьким Мишенятком в джинсиках, коли книжечкою з однойменним героєм ще й не пахло. Художниця прислала ней-мо-вір-ні акварелі до моєї нової дитячої книжки (я щиро вважаю, що це буде одна з найкрасивіше проілюстрованих книжок у світі :-)), мама купила мені сережки з мишками (я їх, правда, поки бачила лише по скайпу)), а моя прекрасна подружка Світлана (та сама неймовірна жінка, про яку я писала в "Дороговказах..." прислала мені букет квітів і коробку шоколадних цукерок до нашої маленької лодзької квартири. І. приніс троянди і ще дещо, чого я давно хотіла, а гіацинт розпустив перші кілька квіточок. Ми з Дануською поставили різдвяну шопку й слухали, як тато читав нам історію народження Ісуса, а тоді дивилися "Little Women". Я цілий день читала листи (якби розтягнути задоволення і читати їх по одному в день, листів би вистачило на кілька повних років!) - від неймовірної жінки з лінії вогню (її листівку волонтери прислали ще раніше, а вчора її побратим прислав звісточку, яка починалася словами "передать Гербиш Н. 12.12."), дорогих друзів, рідних, пастора, чудового збаразького мера, улюблених письменників, перекладачів, ілюстраторів і музикантів, читачів, видавців, колишніх студентів і колишніх однокласників, колег і френдів ще з часів жужу. І це було так чудово й світло.