Уже й не пам’ятаю, коли почалася традиція підсумків року – емоційних до дня народження і «систематичних», із фотографіями, переліками та мріями, власне, напередодні першого січня – в 2008? 2009? Словом, давно. І вона мені дуже подобається.

Подобається писати і ще більше подобається читати те, що пишуть про свій рік друзі чи просто знайомі. Приємно з ними радіти, надихатися, приємно їх підбадьорювати, заодно підбадьорюючись самій. Так добре бачити, як багато хороших змін відбувається. Мріяти про нові країни, надихатися чиїмось батьківством і радіти з того, що теж уже можу когось надихнути своїм. Словом, пишіть, будь ласка. Не «під замок», а так, щоби можна було радіти разом.

Цей наш рік був таким дивним, що я навіть не дуже знаю, що про нього написати. Найбільше згадуються всілякі дрібні відчуття – я писала про них тут, у своїх традиційних «емоційних» підсумках року. Тому не писатиму звичного переліку. Просто поставлю багато фотографій з цього року. І кілька коментарів з приводу.

Мацьопа почала ходити, багато говорити, повністю привчилася до горщика (перепрошую, але для мами це справді дуже важливий підсумок року). А наприкінці січня їй виповнився цілий рік! А за кілька тижнів буде цілих два… Як таке може бути?

З бабусею і мамою у свій перший день народження :-)

 *

 

 

 

Цього року ми знову мандрували всі втрьох – Італія (Мілан, Рим, Ватикан, Ріміні, Сан-Маріно, Венеція – дууууже багато фотографії і трохи розповідей можна знайти в записах за теґом Італія), і знову Польща(Лодзь, Люблін).

 

 

Після повернення з Італії я написала дитячу пригодницько-пізнавальну книжку «Мандрівки з Чарівним Атласом: Венеція», яка зовсім скоро має вийти у Видавництві Старого Лева з абсолютно фантастичними ілюстраціями однієї чудової художниці. Це геть нескромно, але я щиро вважаю, що вона буде однією з найкрасивіше проілюстрованих книжок у світі!)) Малюнків поки не докладаю ;-)

  

 

Ми з Ігорем обоє продовжили навчання, тож Мацьопа тепер – студентська дитина. Трохи дивно бути викладачкою в декреті і водночас студенткою стаціонару, зате весело. Мацьопі подобається ходити зі мною на пари, хоча здебільшого вона все ж залишалася з татом.

 

Мені страшенно подобалося годувати Мацьопу грудьми й було трохи сумно її відлучати в останні дні літа, але вона то сприйняла дуже спокійно. На цій фотографії Богданка саме просить «перекусити».

 

Восени написалася одна невелика, але дуже важлива для мене дитяча книжка. Можливо, якраз вона є і найважливішим моїм творчим результатом цього року.

 

 

Влітку вийшла четверта частина серії про Маленьке Мишенятко, а восени – довгоочікувана збірка есеїв «Дороговкази, радіо та дощ».

На презентації приходили такі неймовірні люди, яких люблю, якими захоплююся і надихаюся. Модераторки зустрічей були такими яскравими і чудовими – Юля Юрчук, Аня Золотнюк, Мар’яна Кріль; як і гості-учасники – видавець Богдан Трояновський, письменниця Дзвінка Матіяш, мій дорогий пастор Петро Сельський. На презентації в Любліні було абсолютною несподіванкою побачити посла України в Польщі пана Андрія Дещицю.

фото з презентації - Оксани Тисовської

 

Дануська інколи брала участь у презентаціях разом зі мною, але двічі залишалася вдома з татком. Одну ніч без неї поруч (першу!) я провела в Львові, іншу – в Любліні. Обидва рази сподівалася нарешті виспатися на ліжку, яке цілковито належатиме мені. Обидва рази не могла заснути мало не до ранку. 

 

У нашому збаразькому домі за цей рік вмістилося так багато гостей! Були затишні домашки з гітарою, сопілкою і зграєю чудесних галасливих дітлахів, які вже не поміщалися в моєму кабінеті й тусувалися в коридорчику.

 

До нас приїхала моя подружка з фронту – просто звідтіля, у відпустку. То була найбільша несподіванка, яку можна собі уявити. Потім вона повторила цей ефект, приславши відео з передової, яке увімкнули на презентації у Львові.

 

Ми багато гуляли з Дівчинкою, босоніж і в ґумаках, та й у звичному взутті теж, і мені так мріялося про власний будиночок десь у горах. З малюками, книжками, великим собакою і, може, навіть коником (у літніх постах дуже багато світлин про все це).  

 

Моя мама дуже багато допомогла мені з Дануською, поки ми були в З. Згадуючи цей рік, я думаю, як Данусі пощастило мати таких залюблених бабусь і прабабусю, тіток і дідуся.

 

За цей рік дружба з найближчими людьми тільки зміцніла. Друзі не губилися. І це дуже важливий підсумок року. Тут мене також дуже гріє листування з чудовою Богданкою Матіяш, письменницею і жінкою, яку дуже люблю. Це особлива дружба, насправді коштовний дарунок цього року.

(Дануся приміряє подарунок від Богданки, який прийшов нам до Л.) 

 

Ігор здійснив мою давню мрію – грає на джембі в церкві. Дуже кльово.

 

У мене з’явився новий фотоапарат і перші парфуми за три роки.

 

Ми дуже багато читали дитячих книжок, зате доволі мало дорослих (якщо не рахувати навчальних, їх вийде менше 20, і на наступний рік я також не візьмуся за жодні bookchallenge-і).

 

Я почала вчити плюс одну мову. Послуговуюся мало, зате читаю Твардовського в оригіналі (дякую, Юліанко, за подарунок!).

 

 

За цей рік було багато інтерв’ю – для радіо, телебачення, журналів, газет та інтернет-порталів. Улюблений журнал «Кана» прислав листопадовий випуск до Лодзя з великим інтерв’ю я нашими фотографіями. І то був такий чудовий привіт з осені. Фотографії, до речі, робила Зорянка Савчук напередодні нашого від’їзду. А ще в «Свічадо» вийшла книжка «Люблю тебе, мамо», де є цілих 4 світлини нас із Богданою її ж авторства (ще одна – авторства Ігоря).

Ми зустрічалися з друзями, їздили на велосипедах, ходили з Дануською в ліс дивитися підсніжники, гойдалися на гамаку, їли смакоту з бабусиного сад-городу. Моя дорога свекруха, як і щороку, дарувала мені конвалії. Ми з подружкою і її донькою святкували Різдво в серпні. Дивилися на зірки. Збирали мушлі на березі моря. Їли морозиво і писали листи. Бачили пінгвінів і жираф. Дорога кузина Таня приїздила до нас у Лодзь.

 

Мені запропонували роботу в кількох несамовито кльових проектах. Тож інколи доводилося працювати в кафешках, "на ходу", поспіхом. Результати ще в п’єцу, тож похвалитися не маю чим. Але тішуся, що могла долучитися. Бо це було круто.

 

Ми переїхали до Лодзя, бо тут університет, де я вчуся в магістерці. Але чомусь мені здається, що ми тут зовсім-зовсім ненадовго і попереду чекає багато цікавого.

 

А ще я сумую за З. і своїм кабінетом - тим, що на фото. 

*

Тут можна написати довгий перелік вдячностей всім дорогим людям, які були і є з нами (близько й на відстані). Всім, хто писав листи й висилав листівки. Всім, хто слав пакунки і робив для нас такі теплі речі власноруч. Всім, хто годував смачною їжею і молився з нами. Я дуже вас люблю. І тут, у чужому місті, ціную навіть більше, ніж удома. 

 

Боже, дякую Тобі. Передусім. З Тобою добре.