Надійка Гербіш
січня 18 (Пн) 2016, 12:55
Уроки історії

Коли моя донечка та інші діти, яких я сподіваюся мати, достатньо підростуть, щоби зацікавитися історією, я хочу навчити їх не лише того, чого вчили мене. Я дуже хочу, щоби, читаючи історію України, вони також читали історію різних меншин, які свого часу проживали разом із українцями. Хочу, щоби вони читали історію наших сусідів – поляків і росіян, білорусів і румунів. Знали про їхні звитяги та їхні жалі. Про їхню гордість і їхній біль.

Чомусь багато з нас схильні, радше не зумисне (не усвідомлено), знелюднювати ворогів у своїй уяві. Є навіть такий хороший англійський термін – dehumanize. Знелюднюючи їх, ми наче вивищуємо власний біль, власну трагедію над їхніми. Їхні рани здаються заслуженими, жорстокість супроти них – виправданою. Їхня історія – неважливою.

Зрештою, вони теж так думають про нас. Їх теж вчать історії в їхніх школах за їхніми підручниками. Їм розповідають про наші провини, часто домальовуючи, збільшуючи, нав’язуючи (принаймні, на наш погляд). Кожен пам’ятає іншу історію.

Уроки історії

З власних уроків історії я пригадую, здебільшого, те, що росіяни й поляки гнобили наш народ, винищували найкращих, відбирали майно. Тож коли моя подруга, наполовину росіянка, розказує про свою російську родину, яку почавив совєцький каток, несподівано для себе з’ясовую, що дивуюся. Адже звично мислю всередині стереотипу: російська машина працювала проти українців. Вона стиха додає, що совєти винищували найкращих, і я, передусім, думаю про «своїх», хоча розумію, що подружка, зокрема, має на увазі власну родину, яка належала до російської інтелігенції. Я дивлюся фотографії її родичів і не хочу запитувати, кому з цієї великої сім’ї (вони всі такі вродливі, гарно вдягнені, спокійні, усміхнені, оточені красивим садом на тлі доглянутого будинку) таки вдалося вижити, бо знаю, що небагатьом.

…Переконати миролюбних американських пілігримів винищувати індіанців було не так складно. Достатньо було запустити ідеологічну машину: «вони нелюди, вони жорстокі, варвари, неписемні погани. Вони підтримували англійських солдатів в боротьбі проти нашої свободи. Вони відстоювали території, які ми дуже хотіли посісти». Запустити ідеологічну машину проти чорношкірих рабів було ще простіше. Досвід, стереотипи, набуте вміння знелюднювати «інших» – усе це однозначно пригодилося. А коли Мак-Кінлі запропонував «навернути філіппінських язичників» багнетами, американці сприйняли то вже як належне.

Зараз, намагаючись інтегрувати «кольорові меншини» в американське суспільство, адвокати рівності стверджують, що казати «індіанець» - неполіткоректно, і називають їх Native Americans. То дуже суб’єктивна думка, і, вочевидь, я можу помилятися, але ота відмова від традиційного «індіанець» (слова, просоченого штучними «білими» стереотипами) не на користь назви племені, а на користь нової збірної назви – це обкрадання справжньої ідентичності, намагання інтегрувати їх не просто як індіанців, а як громадян, які пройшли добру переплавку в славнозвісному англо-саксонському «melting pot of America».

(З іншого боку, і то великий позитив, сучасні навчальні плани для домашньої шкільної освіти в США пропонують історію Америки з погляду індіанців, ірландців-заробітчан, «класичних» пуританських пілігримів, чорношкірих… подаючи в такий спосіб важливість усіх культур, які творили отой melting pot, їхнє світобачення та їхнє сприйняття різних історичних конфліктів).

Вам не здається, що маніпулювати «національною свідомістю» неймовірно просто? Пропагандистська машина – чи не найбільше маркетингове досягнення людства, хіба не так? Росіяни творять міф «поганого українця»? Що ж, тримайте «атвєтку»! Можете повірити на слово, міф «поганого росіянина» створити значно легше. І засвоїти його теж. Навіть попри те, що все не так однозначно.

Коли я буду вчити своїх дітей історії, то переповідатиму їм, як під час операції «Вісла», поки бабусині батьки в поспіху збиралися, аби встигнути втекти від «помсти», польський пан, на чиїй території вони жили, тримав на руках маленьку бабцину сестру, щоби хоч якось їм допомогти, заступитися. Мама також розказувала, що коли вони з татом, студенти, поїхали з однорічною мною в Росію, тамтешні селяни оточили їх любов’ю і турботою. А тепер от ми, теж студенти, гг, поїхали з крихіткою Данусею в Польщу. Нас не те щоб оточили турботою (тут вже добре вкорінилися індивідуалістичні звичаї типово європейського суспільства), проте місцеві поляки таки намагаються допомогти нам усюди, де це в принципі можливо.

Ми, такі гуманні й добре освічені європейці, готові доводити всім, що не всі мусульмани – терористи, навіть не всі озброєні мусульмани – терористи. Ми переконані, що нескореність курдських повстанців – це один із небагатьох шляхів протистояти ІДІЛу, наприклад. І, водночас, ми весело сміємося з бородатого жарту, як росіянина на кордоні запитали "Occupation?”, а він злякано відповів: "No, no, just visiting”, і додаємо: ну ж правда.

Але не всі мусульмани – терористи. І не всі росіяни – українофоби.

Моя подруга з фронту гібридної війни пише про маленьку дівчинку, яка живе з бабусею в напіврозваленій хаті. Вони відмовилися евакуюватися з лінії вогню, маючи на те якісь власні причини – і не нам судити їхнє рішення. Дівчинка не ходить в школу, ховається під стіл у час обстрілів, палить патиками у буржуйці разом із бабцею, читає книжки при свічці. Ця маленька родина вдячно приймає допомогу українських медиків, коли ті привозять харчі чи навіть одяг, ремонтують, що можуть, і просто намагаються підбадьорити. Бабця з внучкою нікуди не їдуть, вони тільки сподіваються миру. Ні, не всі люди, які залишилися в зоні конфлікту, зробили це, тому що підтримують сепаратистів.

Якось до нас на одну з лекцій прийшла дев’ятнадцятилітня дівчина зі Смоленська, а я запитала її в розмові, чи вона не проти, якщо я говоритиму з нею українською, «бо через теперішні події російська болить». Вона почервоніла, опустила очі, схилила голову й прошепотіла «Я понимаю». І мені було так прикро, що я далі мислю всередині стереотипу "всі вони такі". Але ж не всі.

Про біль і болючу історію важливо пам’ятати і розповідати. Створювати музеї варто. Повторюся, для пам’яті про загиблих. Але не для того, щоби зрощувати національну ворожнечу. Днями мене дуже вразили фотографії й розповіді нашого викладача про музей тортур у Південній Кореї – воскові фігури, що рухаються, кричать, зображують найжорстокіші катування корейських патріотів японцями. Аудиторія – маленькі діти. На перший погляд, дитсадківці й першачки. Боюся, вони ніколи не зможуть пробачити. Хай скільки офіційних вибачень не виголошує Японія. Хай скільки японців не будуть робити для них щось хороше. 

 

Одна з моїх причин сюди приїхати і тут вчитися – спроба дослідити тему інтеграції біженців. Щойно почавши «колупати» це питання для магістерської, я дивилася, звідки вони приїжджають і від чого тікають. Очевидно, український схід – не єдине «неблагополучне» місце сьогодні. Пакистан, Іран, Афганістан, Сирія, Курдистан, Сомалі, Судан… вряд чи мені треба продовжувати. Тільки уявити, скільки біженців світ би мав, якби знедолені з Північної Кореї теж мали змогу звідти втекти. Усе це – мирне населення, прості люди зі своїми спогадами, своїми історіями.  

Тож коли мої діти будуть вчити історію, я проситиму їх, аби вони цінували не лише свою власну, але й історії інших: їхню перспективу, їхні здобутки; щоби мої діти співчували трагедіям «чужих». Хочу, щоби вони вміли не тільки захищатися, але щоби також вчилися будувати мости.

Дорогі американські мами, що даєте своїм дітям домашню освіту, дякую за ваш приклад.

  • 13 способів зробити (будь-який) дім затишним
  • Зйомки фільму про єврейське ґетто - Music, Love, and War
  • Буденні уроки
  • 2014. Підсумки
  • Адвент

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014