Надійка Гербіш
лютого 10 (Ср) 2016, 16:32
Візуальна вразливість дітей

Якийсь час тому я почала зауважувати, як моя дворічна донька реагує на картинки, котрі її у певний спосіб турбують. Мені здалося важливим поділитися, як нам вдалося подолати ці ситуативні страхи.

Унизу ставлю у приклад три різних картинок – дві з книжок і одну з додатку для планшета.

На першій Мама допомагає Сплету «відліпити пальчики» від воріт.

Візуальна вразливість дітей

Коли Богдана вперше побачила малюнок, то почала показувати на нього, повторюючи «мама» і «кіт», а оскільки вона ще не знала, як сказати, що мама тягне кота за лапи, просто лягла на диван, потягуючись і звуками показуючи, що відбувається. Вона продовжувала тицяти на малюнок і «коментувати», а я раз за разом повторювала: «У Сплета прилипли пальчики до воріт. Мама йому допомагає». Донечка заспокоїлася, але щоразу, коли я читаю їй цю книжку (а то буває часто, Сплет зараз – один з її улюблених героїв), звертає увагу на цей малюнок і з полегшенням усміхається і киває, коли я знову озвучую пояснення: «Мама допомагає Сплету».

А ось це – Петсон, який трохи забив ногу перед Різдвом. «Дядя болить!» - повторює моя дитина, не даючи перегорнути сторінку. І знову, раз у раз, я розказую його історію і кажу, що йому зовсім скоро стане краще. Я хочу показати то, перегорнувши кілька сторінок, але вона тицяє на той самий малюнок і дуже переймається за бідолашного дядю.

Візуальна вразливість дітей

Я завантажила прекрасний додаток на планшет – інтерактивну Біблію, яку Дануся любить «гортати». Та дуже засмучується, коли бачить Ісуса на хресті. «Дядя Асясь!» - вигукує. І знову ж, допомагають лише довгі, повторювані пояснення. Він зробив це для нас. Він не залишився там. Він воскрес. З Ним усе гаразд.

Візуальна вразливість дітей

 

Я бачу, наскільки важливі для моєї доньки оці проговорювання. Вони допомагають їй побачити щось не надто приємне, усвідомити, що в цьому світі таке інколи трапляється, занепокоїтися і прийняти свої почуття, згодом повіривши, що «все так не буде». І, головне, пройти весь цей процес не на самоті, а в ніжних обіймах, у приємній атмосфері.

Пригадую, як у дуже ранньому віці я побачила епізод якогось фільму жахів по телевізору. Упродовж багатьох дитячих і підліткових років він мене переслідував. Я ніколи ні з ким не проговорювала цього. Намагалася мовчки боротися на самоті – і часто безрезультатно.

З іншого боку, не раз була свідком того, як мами шипіли до дітей «не дивися туди», відвертаючи їх від безхатька, що розпластався під будинком, чи чоловіка, що впав обличчям на землю в епілептичному приступі. Я часто думала, чи можна таким відвертанням вберегти вразливу дитячу психіку?

Адже замовчаний страх міцний і має тенденцію множитися. Людське серце швидко черствіє, якщо часто в тому вправляється. А виявляти, а не лише мати співчуття – не так уже просто навчитися.

Тому, попри все своє велике бажання вберегти свою дитину від негативних вражень зовнішнього світу, я не ховаю книжки з картинками, які її турбують, кудись далеко. Я готова проговорювати їх з нею, раз у раз, хай навіть мені вже добряче набридло повторювати те саме.

 

Не уникати і не залишати з таким досвідом на самоті – мабуть, найважливіше, коли йдеться про захист дитини від страху, навіяного візуальними образами.


 

Мене інколи запитують про те, чи дивиться наша дитина телевізор. Ні. Ми теж. Це виглядає смішно, але перше, що ми зробили, прийшовши в теперішню знімну квартиру й підписавши договір оренди – попросили господарів винести «плазму», яка йшла в комплекті з усім решта. У нас є чимало аргументів для такого рішення. Але якщо говорити саме про візуальну вразливість дитини – то, за статистикою, американська дитина до закінчення першого класу встигає побачити понад 8000 вбивств на екрані.

Дослідники доводять, що чим більше жорстокості людина спостерігає через засоби мас-медія, тим сильніше вкорінюється в її свідомості так званий «синдром жорстокого світу» (Mean World Syndrome), стаючи тлом для розвитку фобій, депресій, замкнутості й ряду інших психічних і психологічних проблем.

 

  • Данусині книжки - продовження
  • про свекрух і конвалії
  • 2013-тий у приводах сказати «Дякую»
  • Дорога, радіо і дощ
  • Листи

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014