Котрась із подруг у ФБ долучила мене до флешмобу #реальнажінка, мета якого – показати особистість жінки поза пелюшками й баняками. Але якраз у ті дні Ігор був в Україні, і моє життя крутилося виключно довкола прогулянок-баняків-умивальника-книжечок і наймиліших малих розмов. Як, зрештою, переважно є, навіть коли Ігор з нами.
Якщо оглянутися на зроблене з пагорба, скажімо, піврічної висоти, то здається, що встиглося несподівано багато: нові книжки, фотографії, тексти, інтерв’ю, успішно складена сесія, кілька чудових мандрівок і зустрічі з читачами… Але ж 80 відсотків кожнісінького мого будня належать не письменництву й не фотографіям, не навчанню і не світському життю, не подорожам і не манікюру. Вони присвячені щонайтрадиційнішим трьом «К» - Kinder, Küche, Kirche. І (у більшість днів) я тому несказанно рада.
Бо ж маленька дівчинка росте так нестримно швидко. З кожним днем усе менше справ, у яких їй потрібна моя допомога. Її розмови дорослішають, вона вимагає суконь і турбується про нас так само зосереджено, як і ми про неї.
А ще тому, що в маленьких вчинках любові – цілий усесвіт радості.
Уявляєте, під час нашої морської відпустки цього тижня я прочитала першу за рік дорослу книжку від початку до кінця. Дуже коротку таку книжку, ‘The Story of the Other Wise Man” Генрі ван Дюка. Я плакала в автобусі, сидячи обличчям до решти пасажирів (нам як пасажирам з малючкою дісталися місця зі столиком), і мені було цілковито байдуже, що вони там собі вимислять з приводу. Ця книжка торкнулася так глибоко й нагадала мені про важливість дрібних, непомітних щоденних справ, деякі з яких легко набридають, інші – робляться на автоматі, а ще інші (ну добре, лише одна, миття посуду) втрапляють в категорію «нестерпне». Книжка, звісно, геть не про ці всі банальності, але й про них теж.
Тому – ось, про наші буденні радості. Прогулянки з квітами і лупою (аякже!), листи зі скриньки, подарунки з України, які привіз нам І. від друзів і рідних, хоч я і наполягала, що нічого-нічого не треба нам передавати, адже за якихось півтора місяця ми самі приїдемо в Україну.
Вертаючись із сонячного узбережжя, де морозиво і босоніж по піску, в саму гущу зливи, я думала, що в цьому теж є щось затишне, коли вдома можна знайти чай і мед, трохи шоколаду й хороший такий стосик нових книжок з бібліотеки. Для масштабу докладаю ще дві популярні книжечки, які знайдуться чи не в кожній родинній бібліотеці: віршики Ігоря Січовика і прекрасна історія «Мед для мами». Словом, так, вони гігантські. Данусі вони страшенно подобаються і вона вимагає дивитися й обговорювати їх на реверсі.
Ну а вибрала я саме такі тому, що ми пропускаємо процес засівання городів у Збаражі, а дуже хочеться, щоби дівчинка усвідомлювала весну ще й у такий спосіб. Дві з цих книжок надзвичайно цікаво й весело показують, що буде, коли різні насінинки покласти в землю, поливати й чекати, коли вони виростуть.
Я розмалювала дівчинці пір’їнки, які вона знайшла в парку (так, вони «попрані», тому й лежать на кухонному столі, не турбуйтеся, fellow mamas), а Ігор роздрукував ігрові сторіночки на цю ж тему.
Але найцікавіше – це оті 5 фетрових тваринок, які лежать посередині. То – пальчиковий театр, який пошила для нас чудова пані Ірина Гогоц. Це такий кайф! Дитина сприймає їх за своїх друзів, а мама може читати книжки різними голосами й вигадувати нові історії, скільки захоче. (Не те, щоби мама не робила цього раніше, але ж так веселіше, погодьтеся!)
Ну а ще… Мамо, дякую тобі дуже за всю неймовірну любов, за турботу й молитви, за ігри й прочитані книжки, за шоколад і подорожі. Дуже тебе люблю! З Днем матері!
українська письменниця,
перекладачка, колумністка,
ведуча подкасту «Слово на перетині»,
продюсерка. Директорка
з міжнародних літературних прав
для Європи та Нордичних країн
американської компанії
Riggins Rights Management