У ці дні було дуже багато забіганості, роботи, втоми, подекуди – виснаження. Але миті, про які я пишу тут, виправдовують це все. (Пробачте за три телефонофото в пості: інколи я геть забувала про фотоапарат).

День тридцять четвертий

Простий і добрий день: збирали ягідки і румбамбар, варили компот. Читали книжки на великій дерев’яній гойдалці. Гойдалися в гамаку, розмальовували дерев’яні пазли (подарунок тітоньки Віки) – жирафу й лева. Якраз у той час мама подзвонила в скайп із Кенії й показала дівчинці трохи Африки довкола себе. Дануся відповіла, що хоче туди теж. Довелося діставати з шафи велику дерев’яну жирафу, яку мама колись привезла з тої ж таки Кенії, а потім, напередодні від’їзду, сховала в шафу, щоби вона десь не впала на Данусю. Тепер це нова улюблена іграшка: Бодяня веде з нею бесіди, кладе з собою в ліжко, годує її уявною травою, просить допомогти мамі прибирати.

А ще в обід я, трохи втомлена тим, що Малючка в стопіцотий раз за день нещадно розгромлює порядок в кабінеті, вибігла босоніж надвір і за звичкою попростувала до поштової скриньки.
І знайшла свіжий контракт на книжку, що саме пишеться (зазвичай - у розгромленому порядку кабінету), від ну дуже кльового-любленого видавництва.

Бачила пару диких гусей, які летіли над нашим домом у призахідному промінні. Бабця не встигла побачити, але впізнала їх за лопотінням крил.

 (розгромлені порядки :-))  

День тридцять п’ятий

Пошта, банк – усе на ровері, юху! І затишні вечорові посиденьки в Наталі з Софійкою. Дівчатка складали леґо (усе, бачу, треба записати набір леґо в перелік покупок), бавилися в басейні, читали книжки, стрибали по дивані – словом, усе, як то роблять дівчатка.

День тридцять шостий

Дощ, похолодання, дуже багато роботи, затишна домашка.

Захоплююся тими дивовижними self-initiated іграми, які веде донечка. Мама розповідала, що іграшки не були для мене конче необхідними: я вигадувала ігри «на пальцях», в уявному світі. Тепер так грається Богданка, і спостерігати за нею, слухати її – таке величезне для мене благословення.

І це зоряне небо щоночі - як тільки хмари минають, ох.

День тридцять сьомий

Ми з дівчатами вибралися в Тернопіль, де в кожної з нас було багато справ і, заодно, багато приємностей: забігли до Зорянки, погостювали в Ілонки з Вікусею, вибралися на піцу (ех, ми так хотіли піцу, замовили гігантську, а вона нам геть не засмакувала), побачилися з чудовою Оксамиткою, погодували голубів, забігли в книгарню й купили дівчаткам книжечок. Втомлена Дануся заснула в машині дорогою додому.

Вона називає мене тепер майже виключно «матусю», а вночі вимагає обійматися міцно-міцно.

(- Донечко, де ти? - я блукаю книгарнею, нарешті знаходжу дитину, вона дивиться спантеличено, нічого не відповідає, знову занурюється в книжки. Це любов!)   

День тридцять восьмий

Нові книжки, куплені й отримані в дарунок цього літа, тішать несамовито. Дануся «читає» їх сама і просить їй читати. А ввечері залишилася з прабабцею і відпустила маму до церкви. На велосипеді.

Не втрималася і замовила вігвам.

День тридцять дев’ятий

Дощовий Тернопіль, стоматолог, увечері – посиденьки в дорогих дівчат, цінні довгі розмови під дитячі ігри, дорога додому, коли Дануся біжить по вулицях, якими колись бігала я сама і дуже багато обіймів удома.

День сороковий

Церква-молодіжний клуб у нас удома-робота над новою книжкою і кілька годин на зв’язку з найдорожчим І. Скучили несамовито. Не втрималася – і розказала І. про вігвам. А думала, що зроблю сюрприз. Ех.