У цей тиждень було багато прогулянок, обіймів, розмов, випитого какао, роботи, листів, приготованої їжі, мрій, молитов і навіть одна дочитана книжка. Але найбільш мені цінна та робота, яку Бог – відчуваю – звершує тут у моєму серці. В оцій усій тузі за домом (у багатьох сенсах) і радості бути з найріднішими, любити їх і приймати їхню любов. Обидва почуття звучать усередині так гостро, струни натягуються - і приходять нові усвідомлення, якісь потрібні глибокі зміни. 

День п’ятдесят п’ятий

Дануся танцює на балконі геть роздягнена, ловлячи дощові краплі й розмовляючи з дощем, громом, хмарами. Розпитує, як робиться дощ. Їй подобається слухати, хоч я розповідаю далеко не вперше. Тоді повертається в кімнату, переносить книжки на матрац – по одній чи дві, багато-багато, і просить їй читати.

Вона заснула, я запалила свічку й сіла біля вікна, за яким танцювали під дощем туї і клени, і спробувала зосередитися на текстах до нової книжки.

Дівчинка прокинулася і покликала мене обійматися, а потім ми пішли гуляти післядощовими вулицями. Калюжі мають якісь дивовижні магніти, що діють на дитячі ніжки. Довелось пообіцяти купити ґумаки.

Дочекавшись тата з роботи, Дануся не відпускала його від себе довго-довго, вмостившись спати вже далеко за північ.

 

День п’ятдесят шостий

Зовсім вранці, якраз коли наш тато пішов у магазин по продукти, до нас завітав поштар і приніс Данусі біговел! Це була остання з іграшок, які ми планували додати до Данусиного домашнього «парку розваг» цього літа. І хоч після неї довелося добряче затягнути паски, я так тішуся, що вона зможе досліджувати навколишні дворики й парки на власному маленькому біговому велосипедику, відчуваючи вітер у волоссі й радість своїх маленьких перемог.

Ми вибралися на фермерський ринок, зготували борщ і гречаники, салат і рибку на пару. (Татко був щасливий)).

А потім пішли в Староміський парк, де Дануся довго гойдалася на гойдалці й мочила ручки-ніжки у невеличкому ставку. Типова wild-and-free дитина у великому місті, ну що тут скажеш.

Я багато працювала і готувала французькі фотографії.

Уявляєш, цього літа зі мною відбувалася Франція! – повернулася я до І., що сидів поруч.

Я дуже радію, що ти бачиш життя, як казку, - засміявся він.

І, чесно кажучи, я теж радію цьому вмінню – і дуже хочу передати його й Данусі.

 

 

 

 

 

 

 

День п’ятдесят сьомий

Якийсь ну геть домашній. Дощ, багато картинок на пінтересті (гроші на іграшки закінчилися, а ідеї й мрії – ні, тож тепер дивлюся, що можна зробити з картонних коробок))), дочитування книжок, трохи прибирання, усе таке.

Дануся говорить із метеликом і «сонечком-бедриком», що залетіли в хату крізь відчинені вікна. Щодня запитує, де Наталя і Софійка, і коли ми до них поїдемо чи вони приїдуть до нас. Круто, що вона так міцно вже цінує дружбу. Вона співає невгамовно, а я дивуюся неймовірній кількості пісень, які вона пам’ятає – українською і англійською. А ще я дивуюся тому, як уважно вона пильнує, щоби ми поводилися відповідно до ролей, які вона нам безперестанку роздає (улюблена гра – «помінятись місцями»: я – мама, а ти – дитинка, - каже вона) й уміло «виходить» з ролі, коли їй треба знову бути Бодяньою (тьо – Бодяня, а тьо – мама, - пояснює).

І так, у нас однакові піжами :-)

День п’ятдесят восьмий

Мала справи в місті – Дануся з татом залишилася вдома. Місто красиве (особливо, якщо жити в центрі – з цим нам дуже поталанило тут), але я не почуваюся в ньому вдома: потребую просторів і будинків довкола, які б не затуляли схід-захід сонця. Ну, так мені здається. З іншого боку – потрохи починаю призвичаюватися до думки, що кожен період має в собі безліч чудових можливостей і своїх переваг. Увечері ми йдемо з Данусею на прогулянку. 

День шістдесятий

35 років чоловіку, без якого я не уявляю свого життя.
Хотілося б, навіть не знаю, подарувати йому якесь море чи навіть цілий океан, чи хоча би телескоп. Натомість написала йому довгого листа з детальним переліком дрібних радісних пригод, які нас, сподіваюся, чекають у цей його новий рік, замовила настільну гру в подарунок для затишних і веселих вечорів, підготувала домашній пікнік – куплена піца і куплений тарт – при гірляндах. Це дуже круто – мати когось, кому хочеться щоденно примножувати радість.

Правда, початок дня був непростим і мені насилу вдалося приборкати побут і все на купу й навіть встигнути написати текст для чудової християнської спільноти дівчат на ФБ – відтепер маю ділитися своїми маленькими devotionals там щоп’ятниці. А потім піти з Дануською на концерт до Дня народження Лодзя (дівчинка зацінила хіп-хоп) й повернутися до Ігорчикового повернення з роботи.

 

День шістдесят перший

Знову забіганий день: справи в місті затяглися на кілька годин, проте я купила дитині ґумаки!

Увечері ми довго гуляли – на концерті було надто багато людей, тож ми пішли в парк, де ці двоє прекрасних людей гойдалися на каруселях, ну і я їм, звісно, склала компанію. Дануся вірить, що дерева теж гойдаються, коли гойдається вона, і дуже їм за це вдячна.

 

 

 

 

День шістдесят другий

Церква-прогулянка-дощ, що почався одразу, як тільки ми зайшли додому. І поки найдорожчі сплять, я видобула залишене в морозилці відерце морозива й пишу. Сподіваюся, сьогодні нарешті ми подивимося якийсь дуже добрий фільм – до речі, я буду дуже вдячна за всі поради :-)