Тиждень світлих буднів. Узагалі, у цьому літі було напрочуд багато дивовижних подій, поїздок, нових досвідів, однак найсолодшим інгредієнтом у кухлику спогадів стануть, мабуть, наші довгі розгойдування в гамаку разом із босоногим дівчам за розмовами про пори року, хмари й дощі, про мрії, про любов до татка й про все на світі. І цього тижня таких хвилин-годин було, на щастя, багато.

День вісімдесят четвертий

Приїжджала Данусина тітонька Оля. Вони робили купу всього цікавого, та я вполювала лише одну фотомить: замурзаний фарбами животик читає книжку.

День вісімдесят п’ятий

Одна з причин любити Збараж – необхідність час від часу виїжджати кудись на велосипеді. У вівторок привід був дуже приємний: чудова Оля Тунська, мама хлопчика Матвійка, прислала Данусі дві мапи (України й світу) й солодощі. Згодом прийшли наші дорогі дівчатка – і попри те, що час із ними, як завжди, був радісним і солодким, була в ньому й гірчинка: назавтра їх чекала дуже далека дорога й життя в іншій країні.

А з книжковою шафою в нас нова розвага: дівчинка залазить туди, доки я працюю, і «працює» собі (благо, сувенірів там доста) – каже, що вона в Лодзі.

День вісімдесят шостий

День Незалежності улюбленої країни. Проводжаємо улюблених дівчаток. Я багато пишу – даю інтерв’ю (так люблю, коли ставлять глибокі питання!) і завершую новий текст до книжки про радість. Зауважую дещо важливе: ¾ рукопису вже готові! Ура!

Увечері благаю дівчинку лягти спати поруч зі мною, та вона сидить з книжками «Ще одну, мамо!» і «проковтує» їх одну за одною. Ще і ще.

День вісімдесят сьомий

Дівчинка прокинулася, помітила залишені на підлозі відучора книжки дорогою з туалету й вигукнула: «Мамо, ми вже поспали, давай читати книжечки!»

Я багато працюю і насолоджуюся тихими «довкологамаковими» митями. Хтось захоплено годує курей.

День вісімдесят восьмий

Насичений на події (шкодую, що не записувала одразу, бо відчуваю, що гублю багато чудових митей).

Запекла баклажани човниками (засмакували навіть Богдані, яка досі не визнавала баклажанів придатними до харчування), вилізла на горище, щоби пообтинати виноград на тамтешньому балконі, а повернулася з купою скарбів: старим дерев'яним фортепіанком, валізкою з "дорогами", дороговказами й численними машинками, лійкою у формі півника й навіть древнім бегемотиком із кіндера з мого дитинства.

-Ще щось принеси, мамо, - сказала мені дівчинка, захоплена розбиранням моїх скарбів.

Згодом в гості приїхали чудові друзі: діти бавилися у пісочниці, у хатинці, на гамаку й гойдалках, пестили кролика, якого для них винесла бабця, аж поки майстер не приніс із машини цей свій новий винахід: дерев’яний будиночок з підсвіткою, ааа! Нам це диво залишили до неділі – побавитися, і я, зізнаюся, теж цим скористалася. Бавилася самозабутньо разом із зачудованим Пташеням.

День дев’яностий

Під вечір нарешті увімкнули воду (її не було від вівторка!) – ціле щастя. Ми з Данусею пішли на прогулянку, купили морозиво й соломку, погойдалися на гойдалках, обійшли вулиці, які я щоденно обходила з Богданою-в-животі. А так – дуже буденний день: книжки-гамак-робота.

День дев’яносто перший

У мене не найкраще самопочуття (що трапляється нечасто й переноситься з томним виглядом розніженої персони – долоня до чола тильним боком, ну, ви уявили картину), однак ми таки вибираємося до рідної церкви й отримуємо там чудесний дарунок від Бога – зустріч із дівчинкою, з якою не бачилися цілих 10 років! Я забуваю сфотографувати принцесний вигляд Данусі (дякую за сукню, Марічко!), але то дрібниці.

Хтось не лягає спати, і до вечора я геть не маю сил на чудесні примхи малого Сонця, терпіння лускає і я гарячково намагаюся придумати, чим би зайняти донечку без власного відриву від горизонтальної поверхні – окрім читаних-перечитаних книжок. Згадую чудову дерев’яну черепашку в Montessori-style (покажу якось згодом, сьогодні не було сил фотографувати), яку не так давно замовила в того ж майстра з думкою про те, що якогось дуже зайнятого дня вона може мені знадобитися. Звісно, я уявляла той день як суміш підготовки до іспиту й робочого дедлайну, що нерідко трапляється зі мною в Лодзі, утім не встояла. Зате радості було багато.

Осінь згорнулася клубочком і чекає - без жодних постановок, звісно. Але попереду ще трохи літа, та й цей клубочок виглядає дуже навіть затишно!